Пам’ять про страшні часи окупації Київщини є надзвичайно важливою для нас усіх. Вона нагадує про те, що війна приносить невимовні страждання і руйнування, але водночас демонструють неймовірну мужність і стійкість українського народу. Журналісти обласної газети “Нова Доба” вирішили відвідати деякі міста і села Київської області, які були під російською окупацією… Ми хочемо розповісти, як ці громади відновлюються після тих жахливих подій, і як жителі повернулися до нормального життя. Ми прагнемо зберегти пам’ять про ці події аби майбутні покоління українців завжди пам’ятали…
У цьому репортажі розповідь про наші відвідини Іванкова – міста, яке першим з райцентрів Київської області потрапило під рашистську окупацію. Ми дізнались, як жителі міста пройшли ті страшні випробування, і чим вони зайняті сьогодні. Це історія про сміливість, витривалість і віру в краще майбутнє.
Лютий 2022 рік…
Мешканці Іванкова тоді у лютому-березні 2022 року не лише боролися за виживання під час окупації, але й зіткнулися з жорстокими діями російських військових, які були схожі на варварство середньовічних часів. Хоча великих боїв у самому Іванкові не було, навколо нього ситуація стала загострюватися відразу. Бійці ЗСУ всіма силами і методами нищили величезні колони техніки окупантів, коли ті проходили по окружній дорозі навколо райцентру. Українська артилерія і спецгрупи мінометників постійно завдавали ударів по окупантам.
Російські загарбники відразу розставили свої блок-пости на ключових дорогах і позиціях навколо Іванкова. В саме місто також постійно заїжджали їхні озброєні групи. Час від часу прямо через місто проїжджали величезні колони рашистського військового заліза з тими ненависними літерами – V і Z.
Мирні жителі були відверто шоковані вторгненням російських окупантів. Слід сказати чесно, ніхто не очікував, що таке могло статись. Тому частина сімей, особливо з дітьми, намагалися тікати. Дехто загинув при спробі виїхати з Іванкова, коли натрапляли на колону ворожої техніки. Декого московські звірюки вбивали при наближенні до блок-посту. Ці істоти не зважали на дітей чи стариків. Якщо машина з’явилася у них на шляху, вони просто розстрілювали її. Тіла мирних жителів вбитих в районі окружної дороги по декілька днів лежали просто неба.
Буквально відразу на другий-третій день, окупанти почали об’їжджати будинки місцевих: шукали активістів, воїнів АТО, справжніх патріотів. Треба сказати, вони досить гарно орієнтувалися у місцевості, мали потрібну інформацію і мали певний список людей, які їх цікавили.
Про це нам розповів місцевий житель, журналіст і головний редактор Іванківської газети “Трибуна праці” Павло Якович Смовж. За його словами, російська окупаційна адміністрація таки встигла почати етнічні чистки проти українців. Сам Павло Якович дивом вцілів. До його будинку просто не дійшли.
За сумним принципом, мовляв, війна все спише, у місті почалося мародерство. У ньому брали участь, як окупанти, так, нажаль, і деякі місцеві мешканці. Люди розповідали, що бачили місцевих, які не гребували спілкуватися з росіянами і навіть кудись їздили з ними. Про слідство та карні справи порушені за наслідками тих подій, у місті не чути й досі.
Від ворожих обстрілів згорів Іванківський історико-краєзнавчий музей. Він зберігав історію і душу цього міста, мав багато цінних експонатів. Серед іншого, в музеї зберігалася унікальна колекція картин видатної української художниці Марії Примаченко. Марія Авксентіївна є уродженкою цих місць. Слава Богу, всі картини вдалося врятувати. Їх винесли і надійно заховали працівник музею і жителі, що мешкали неподалік.
Вторгнення російських військ, звісно, шокувало багатьох жителів міста, проте аж ніяк не злякало людей. Вони чинили рашистам спротив, діяли в багатьох ситуаціях організовано і сміливо. Вельми показовим і цікавим був випадок, який пригадав Павло Якович Смовж. Як єгер позбавив зухвале фашистське військо зв’язку. Чоловік помітив у лісі якийсь кабель. Він відрубав його, прив’язав до свого мотоциклу і поїхав. Таким чином «відмотав» біля трьох кілометрів кабелю зв’язку окупантів, який вони вже встигли протягнути по святій Іванківський землі. А потім сховав у «тихому місці». А після звільнення рідного краю передав його Збройним силам Україні.
Відразу після вторгнення 25-26 лютого 2022 року, расистські окупанти почали активно перекидати техніку в напрямку Києва, Димера, Вишгорода, що призвело до погіршення гуманітарної ситуації в Іванкові. Ворог блокував доставку елементарних продуктів харчування, відкриваючи вогонь на ураження. Попри небезпеку, самоорганізація населення зробила все можливе аби громада могла виживати в цих складних умовах.
Серед місцевого населення є чимало своїх героїв. Наприклад, Євген Шабуня із села Олізарівка, що в околиці Іванкова, розміновував міни окупантів, якими й до цього часу рясніє Іванківська громада. А робити цю небезпечну роботу він вчився самотужки, по відео в Інтернеті. Після необережного випадку і підриву на міні Євген проходив реабілітацію. Проте жодним чином не пошкодував про свою справу.
Протягом всього часу окупації в Іванкові, а це довгих 36 днів і ночей, працювала лікарня. Всі без винятку лікарі й медсестри, на чолі з керівницею медзакладу Ларисою Цуп, не покинули громаду і приходили на допомогу всім пораненим і хворим. Інколи їм доводилось чути у свій бік погрози від окупантів, які часом навідувалася до лікарні. Проте колектив мужньо вистояв. Води в той час у лікарні не було, тому лікарям і медпрацівникам доводились її носити з криниць місцевих мешканців щодня. За час окупації в Іванківській громаді народилося 18 немовлят. Пологи доводилось приймати в надскладних умовах. Слава Богу 1 квітня 2022 року Іванків був звільнений Збройними силами України.
Липень 2024 рік
Сьогодні Іванків поступово відроджується після руйнувань. Місцеві жителі з великим завзяттям відновлюють будинки, налагоджують роботу громадських установ і місцевого бізнесу. Незважаючи на пережиті жахи, мешканці Іванкова зберігають оптимізм і вірять у краще майбутнє. Втім, ще багато місць і в Іванкові, і в навколишніх селах, де ще добре видно наслідки приходу «русскага міра». Жителі Іванківської громади дуже сподіваються на подальшу підтримку та допомогу з боку держави і міжнародних організацій для повного відновлення міста. Побачили у місті офіс данської організації, яка займається розмінуванням Іванківського району. Роботи тут вистачить, мабуть, на десятиліття, адже московські фашисти рясно засіяли мінами Іванків і навколишні села. Люди досі на них підриваються: хтось наїхав машиною, хтось збираючи гриби.
Приємно було побачити відновлення дорожньої інфраструктури. Майже відновили міст через річку Тетерів. Його російські загарбники підірвали 30 березня, коли тікали від підрозділів ЗСУ. Міст сучасний, новий, виглядає дуже надійним і довершеним. Навколо тривають роботи з укріплення і благоустрою. Іванків залишає приємні враження та емоції, особливо завдяки людям. Місто відновляється, живе сучасним і впевнено дивиться у майбутнє. Люди привітні й усміхнені займаються своїми справами і вірять у перемогу України над московськими окупантами. А яскравим свідченням нашої непереможності й світлого майбутнього є чисельні гнізда бузька – лелек. Вони продовжують тут жити і виховувати своє потомство.
ОЛЕГ СПОРНИКОВ, МИХАЙЛО ГОРОДЕЦЬКИЙ. КИЇВ – ІВАНКІВ. ЛИПЕНЬ 2024
