Світлана Камінець. Київ
Повномасштабна війна парадоксально зробила те, що за нормальних умов тривало б десятиліттями: прискорила реформи. Україна одночасно обороняється, відбудовується й намагається жити за європейськими правилами — прозорими, передбачуваними, людяними. Європейський напрямок — це не тільки про майбутнє членство в ЄС. Це про те, як саме ми ведемо бізнес, як громади управляють своїми бюджетами, як люди самоорганізовуються, як економимо енергію та ставимося до довкілля.
Бізнес і торгівля: Україна втягується в єдиний ринок ЄС
За десять років після Революції Гідності економічна орієнтація України кардинально змінилася. ЄС став головним торговельним партнером України, і це вже не політичний слоган, а сухі цифри. Понад 50% зовнішньої торгівлі України припадає на ЄС; у 2024 році загальний товарообіг між Україною та Євросоюзом сягнув 67,2 млрд євро, причому торгівля більш ніж удвічі зросла від моменту набуття чинності Угодою про поглиблену та всеосяжну ЗВТ (DCFTA) у 2016 році. Частка ЄС в аграрному експорті України зросла до 52% у 2024 році проти 28% у 2021-му — наочний показник того, як українські виробники переорієнтувалися на європейський ринок навіть в умовах блокади портів та повномасштабної війни. Економічні дослідження показують: у довгостроковій перспективі саме сценарій інтеграції з ЄС дає найбільше зростання експорту — до +36% у рамках DCFTA і ще більше у сценарії повного членства. Ці цифри самі по собі — історія успіху. Але важливіше те, що за ними стоїть: перехід на європейські стандарти якості, безпеки, сертифікації, корпоративного управління. Українські підприємства, які хочуть експортувати в ЄС, змушені вкладатися в модернізацію, прозору бухгалтерію, екологічні норми, трудові стандарти. Фактично, європейський ринок стає «фільтром», що змушує бізнес працювати цивілізовано. І це один з найпотужніших двигунів внутрішніх змін.
Соціальні інновації: цифрова держава, яка почалася зі смартфона
Одна з найбільш впізнаваних українських реформ — це цифрова держава та екосистема «Дія». Те, що ще десять років тому здавалося фантастикою, стало звичайною практикою. За даними офіційних джерел, понад 21,7 млн українців користуються порталом та застосунком «Дія», де доступно понад 70 державних послуг онлайн. У застосунку можна мати 14 цифрових документів — від ID-картки й закордонного паспорта до водійського посвідчення й студентського квитка; Україна стала першою державою у світі, де цифрові паспорти мають таку ж юридичну силу, як паперові. «Дія» запущена у 2019 році як платформа не лише для документів, а й для реєстрації бізнесу, отримання допомоги, адміністративних послуг, і планувалася як «віртуальна держава», де більшість взаємодій громадян із владою — онлайн. З точки зору європейських стандартів це історія про:
зменшення контакту з чиновником (а значить — менше побутової корупції);
доступність держави навіть під час війни й переміщень людей;
інклюзивність — коли послуги однаково доступні в мегаполісі й маленькому місті.
Для ЄС Україна сьогодні — один із найцікавіших кейсів цифрової трансформації, і не випадково українська модель e-gov обговорюється як приклад для інших країн Східного партнерства.
Прозорі правила гри: ProZorro, антикорупційні органи й нова норма
Другий великий пласт змін — це антикорупційна інфраструктура. Вона далеко не ідеальна, але навіть скептики змушені визнавати: ситуація вже не така, як до 2014 року. Електронна система державних закупівель ProZorro стала однією з найвідоміших українських реформ. Вона зробила державні закупівлі публічними й відкритими: усі контракти й тендери доступні онлайн, що дає можливість журналістам, громадськості та бізнесу бачити, як витрачаються державні кошти. У 2021 році через ProZorro пройшли закупівлі на 1,1 трлн грн — це близько 18% ВВП України, і саме в такому обсязі процедури стали прозорими. За оцінками міжнародних досліджень, ProZorro та пов’язані реформи сприяли підвищенню позицій України в Індексі сприйняття корупції Transparency International: з 2014 по 2024 рік показник зріс на 9 пунктів, що свідчить про поступове посилення антикорупційних практик. Навколо системи виросла й екосистема громадського моніторингу Dozorro, де активісти аналізують ризикові тендери та подають скарги. Це і є той самий європейський принцип «good governance»: влада не закрита сама в собі, а постійно під наглядом суспільства.
Антикорупційні органи: незалежність через конфлікт
Антикорупційні структури України — НАБУ, САП, ВАКС — не раз ставали об’єктом політичних спроб послабити їхню незалежність. Однак суспільний тиск і вимоги ЄС змушують владу реагувати. У 2025 році гучна справа щодо зловживань на закупівлях дронів та систем РЕБ призвела до арештів, у тому числі чинного народного депутата, за підозрами в завищенні цін і відкатах до 30% вартості контрактів. Скандал переріс у політичну кризу, після чого було відновлено незалежність НАБУ та САП, а президент публічно підтвердив «нульову толерантність до корупції». Для ЄС ця історія є амбівалентною: з одного боку — корупція в оборонній сфері; з іншого — демонстрація того, що система здатна самовиправлятися під тиском суспільства та партнерів. Це і є ключовий європейський підхід: корупція не зникає миттєво, але за неї реально несуть відповідальність, а незалежні інституції мають шанс працювати.
Децентралізація та самоорганізація громад: сила «знизу-вгору»
Реформа децентралізації, що стартувала у 2014 році, стала, можливо, найуспішнішою з погляду європейських партнерів. Рада Європи називає українську децентралізацію «однією з найуспішніших реформ у Європі», наголошуючи, що вона створила більші, фінансово сильні та стійкі громади, які стали ключовими акторами опору під час повномасштабного вторгнення Росії. Створення об’єднаних територіальних громад та передача їм значної частини податків, повноважень у сфері освіти, медицини, місцевої інфраструктури перетворило місцеве самоврядування з декоративного на реальний рівень влади. Портал «Децентралізація» фіксує сотні історій успіху громад — від модернізації шкіл і лікарень до програм підтримки внутрішньо переміщених осіб та локальної «зеленої» модернізації.
Під час війни саме громади стали опорою:
організовували евакуацію, гуманітарні хаби, підтримку ТрО, волонтерські центри;
розробляли місцеві програми відбудови, залучали гранти ЄС, ПРООН, інших партнерів;
налагоджували партисипативне бюджетування, коли мешканці самі голосують за проєкти, які фінансуватимуться з місцевого бюджету.
Це і є європейська культура субсидіарності: рішення приймаються якомога ближче до людей, а громадяни не бояться брати відповідальність.
Енергоефективність та «зелений» перехід: від вразливості до стійкості
Окрема історія успіху — це те, як Україна, переживаючи масовані атаки по енергосистемі, паралельно рухається до європейських стандартів енергоефективності та зеленої енергетики. У березні 2022 року, уже після початку повномасштабного вторгнення, українська енергосистема пройшла випробувальний період роботи в ізоляції, а потім була синхронізована з європейською мережею ENTSO-E.
Це означає:
можливість імпорту й експорту електроенергії з країнами ЄС;
більшу стійкість системи завдяки взаємопідтримці в пікові моменти;
інтеграцію в правила й ринки ЄС, що стимулює модернізацію.
Фактично, Україна стала частиною спільного європейського енергетичного простору — це фундаментальний крок до енергетичної безпеки.
Фонд енергоефективності та «утеплення» багатоповерхівок. Другий напрямок — енергоефективність житла.
Фонд енергоефективності України (EEF), співфінансований державою, ЄС та урядом Німеччини, надає гранти ОСББ на термомодернізацію будинків: утеплення фасадів, заміну вікон, модернізацію систем опалення, встановлення ІТП. До серпня 2025 року було успішно реалізовано 315 проєктів модернізації, загальною вартістю близько 973 млн грн (≈ 22 млн євро), з очікуваним щорічним скороченням викидів CO₂ майже 38 тис. тонн.
У 2025 році ЄС та Німеччина надали Фонду ще 18 млн євро для розширення програм енергоефективності в житловому секторі, підкреслюючи, що це частина «зеленої» відбудови й енергетичної незалежності України.
Це не лише про технічну модернізацію. Це про відчутний результат для людей: менші платіжки, комфортніші квартири, нові звички економного споживання.
Енергоефективність у громадах та «зелена» відбудова
Окремі програми підтримують енергоефективність у публічних будівлях — школах, садочках, лікарнях. Наприклад, програма «Energy Efficiency in Public Buildings in Ukraine» відбирає проєкти громад з модернізації об’єктів соціальної інфраструктури відповідно до сучасних стандартів, з 2023 року десятки громад вже реалізують такі проєкти. Україна запускає Національний план управління відходами до 2033 року, який має побудувати систему поводження з відходами за європейською моделлю, включно зі зменшенням захоронення та розвитком переробки. Екологічні організації й уряд обговорюють кроки щодо захисту старовікових лісів, контролю інвазивних видів, реалізації Стратегії управління лісами до 2035 року, що є частиною адаптації до екологічного acquis ЄС та Європейського зеленого курсу. На фоні руйнувань енергетичної інфраструктури партнери виділяють мільярдні пакети допомоги Україні — на ремонт, модернізацію та децентралізацію енергетики, включно з підтримкою «зелених» проєктів.
Вітрові станції під час війни
Показовий символ змін — розширення Тилігульської вітрової електростанції: найбільша приватна інвестиція в українську енергетику з початку повномасштабного вторгнення. Компанія DTEK планує збільшити потужність станції з 114 МВт до 500 МВт, інвестувавши близько 450 млн євро за участі данського державного фонду та компанії Vestas. Коли в країні йде війна, а вітрову станцію під Миколаєвом не просто не зупиняють, а розширюють — це дуже чіткий сигнал про довіру до майбутнього й ставку на «зелену» економіку.
Європейські цінності як щоденна практика
Якщо спробувати підсумувати всі наведені історії одним реченням, воно буде таким: Україна вчиться жити за європейськими правилами не на папері, а в реальному житті. У бізнесі — через конкуренцію, конкурсний доступ до ринків ЄС, вимоги до якості й прозорості. У соціальних інноваціях — через цифрову державу, де послуги стають сервісом, а не «ходінням по кабінетах». В антикорупційній політиці — через інституції, які, попри супротив, таки притягують до відповідальності і чиновників, і депутатів.
У децентралізації — через сильні громади, де люди звикли не чекати, а діяти. В енергоефективності й екології — через інвестиції в майбутнє, яке буде не тільки відновленим, а й більш сталим і економним. Війна оголила всі слабкі місця, але одночасно прискорила перетворення. Україна ще далеко не «ідеальна європейська країна», і проблем — від корупції до нерівності доступу до послуг — усе ще дуже багато. Але в ключових сферах уже видно не лише намір, а й результат. Це і є справжня історія успіху: успіх не як фініш, а як процес, який триває просто зараз — у кабінетах, громадах, на підприємствах, у додатку на телефоні й на будмайданчиках відновлених шкіл та лікарень.
Погляд уперед
Наступні роки будуть вирішальними. Не тому, чи ми станемо членом ЄС (це ще питання), а тому, як ми використаємо цей момент: чи стане Україна не просто частиною системи — а активним її творцем. Чи будемо ми експортерами технологій, практик, стандартів, чи залишимось споживачами чужих систем. Я вірю: ми можемо бути. Ми вже почали. І коли завтра хтось гадатиме, «а що Україна змінила?», ми зможемо сказати — ось це наше досягнення: бізнес, громади, технології, енергія, люди. Все разом — як комплексна зміна.
Ця країна — не майбутнє, вона вже сьогодні. І саме тому її історія успіху — не про ювілейні цифри, а про дії, які зроблені.
За підтримки БО “Фундація “Чинність закону”
