Зараз, коли Україна переживає найдраматичніший та найтрагічніший момент своєї історії, коли навіть на вулицях нашої столиці рвуться російські ракети, нам потрібно щоденно думати про дві найголовніші речі: оборону і економіку. Адже, ці поняття взаємопов’язані та взаємозалежні… Солдат не зможе воювати без хліба, а хліб не випечеш без захисту пекаря!
Економічні можливості держави мають вирішальний вплив на його військову доктрину, стратегічні концепції та оборонні плани… у мирний час. Однак і підготовка країни до відсічі агресії завжди напряму впливає на стратегію економічного розвитку, підготовку економіки до функціонування в умовах військового часу, плани оснащення та забезпечення збройних сил держави. Годі вже й казати про воєнний час, коли на полях вже йдуть справжні битви, а військове протиборство все більше переноситься в військово-економічну галузь і завжди диктує свої жорсткі умову усьому бізнесу. Таким чином, при аналізі взаємозв’язку війни, політики та економіки треба враховувати не тільки визначальний вплив економічних умов на політику та характер війни, а також і те, що економічні потреби збройних сил стають наріжним каменем і орієнтиром у будь-який економічній діяльності в країні. Російсько-українська війна стала найважчим випробуванням для усіх матеріальних та духовних сил держави. У військово-технічному плані це значною мірою – війна економіки, науки і техніки. А у людському вимірі – це мужність і висока мотивація наших воїнів, які боронять свою землю!
Уявіть собі складність наших спільних задач, в умовах, коли ми не контролюємо 20 відсотків власної території, а ще 20 знаходяться у прифронтовій зоні й при цьому українська економіка має забезпечувати виробництво дедалі більш складного, а отже, й дорожчого озброєння та оснащення ним угруповань наших військ.
Адже ми не можемо, і не повинні розраховувати виключно на поставки західної допомоги (це при усій вдячності нашим іноземним партнерам за їхні зусилля у цьому напрямку). Але, треба сказати, що велика наукомісткість виробництва озброєння та військової техніки, його різке подорожчання, дедалі більше обмежують можливості вітчизняної економіки у справі забезпечення усім необхідним нашої армії та флоту, у відповідності до сучасних стандартів.
У зв’язку з цим, пошук та мобілізація економічних ресурсів на військові потреби в наш час, стала для держави однією з найбільш складних проблеми. Ступінь готовності країни до війни, дедалі більше визначається станом не тільки збройних сил, але, у першу чергу, станом її економіки та воєнно-економічним потенціалом держави загалом.
Посилення впливу війни на економіку також проявляється у розширенні масштабів прямого збройного впливу противника на суб’єктів економічної діяльності та економічні об’єкти України. Треба сказати, що по ходу війни стає все більше зрозуміло, що російські агресори, насамперед прагнуть підірвати економічний потенціал нашої держави, руйнують нашу економічну основу. І це не лише про крадіжки металу чи зерна з окупованих портів, або про бомбардування наших промислових об’єктів, а якраз про дестабілізацію українського бізнесу в цілому, про величезні втрати людського потенціалу, який виражається у мільйонних цифрах біженців, і загибелі тисяч українців у продуктивному, працездатному віці.
Плюс до того усього, сукупність втрат для економіки України внаслідок війни стрімко зростає щодня. За оцінками НБУ, втрати фізичного капіталу від руйнувань підприємств, житла та інфраструктури вже сягнули 100 мільярдів доларів або 50% ВВП 2021 року! Бюджетний дефіцит при цьому складає щомісяця до $5 млрд. У таких умовах Україна повинна розробити чіткі програми відновлення економіки і цілих галузей виробництва. Очікувано, що в липні цього року міжнародне співтовариство збереться в Швейцарії для обговорення обсягів фінансової допомоги Україні. Але ці кошти будуть спрямовані не на підвищення дохідності бюджету, а на конкретні цільові програми відбудови.
Тож для того, насамперед, потрібно максимально вберегти та врятувати, те, в українській економіці, що працює зараз!
Відтак, однією з найважливіших завдань української влади та й усього ділового співтовариства є релокація (переміщення) українського бізнесу у більш безпечні регіони, подалі від бойових дій. У перші ж тижні повномасштабного вторгнення Росії під удар потрапили Південь, Схід та Північ України. Через близькість бойових дій низка підприємств з цих регіонів вирішили перенести свої виробництва, зокрема, у західні області. Для допомоги підприємствам виїхати в більш безпечні регіони Уряд України на початку березня запустив програму релокації бізнесу. Її учасником може стати будь-яке підприємство. Перевезення здійснюють безкоштовно “Укрзалізниця” та “Укрпошта”, яка відповідає за підвезення обладнання до залізничної станції, а також забезпечує оперативне проходження блокпостів, оформлює транспортні накладні, тощо. Переїхати можна до дев’яти областей: Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької, Вінницької, південних територій Волинської та Рівненської областей. Вже, там на місці, органи влади контактують з підприємством, спільно шукають варіанти для розміщення виробничих потужностей, вирішують питання оренди, підключення мереж, розселення персоналу та членів родин.
Окремо, важливо тут відмітити саме проблему соціалізації працівників релокованих підприємств на нових місцях, як у побуті, так і щодо створення нормальних умов для роботи. Наприклад, ми, в рамках обговорень у Антикризовій раді громадських організацій, вже зверталися до Уряду, щодо спрощення тимчасового виїзду персоналу українських підприємств за кордон в рамках виконання зовнішньоекономічних контрактів, бізнес-зустрічей, налагодження логістики підприємств – це здійснюватиметься під гарантії підприємства і персонально його представників про обов’язкове повернення в Україну впродовж визначеної кількості днів. Треба сказати, що переживши шок та першу адаптацію до діяльності в умовах війни, український бізнес активізується та відновлює роботу, як перебуваючи у релокації, так і на своїх старих місцях. Проте твердження того, що ринок праці оживає, означає зараз лише те, що ми пережили період нульової позначки. В кінці лютого-на початку березня першочерговим завданням було убезпечення життя людей. Тоді майже не було нових вакансій, а люди не шукали роботу. Але через три місяці компанії або вже відновили комерційну діяльність, або визначилися з тим, що повернення до роботи неможливе. Працівники ж, в свою чергу, шукають нову роботу чи підробіток, адже багато українців сьогодні або втратили роботу, або отримують не повну зарплату.
Говорити про повноцінне відновлення ринку праці зарано. Кількість вакансій наразі є набагато нижчою, порівнюючи з довоєнним періодом. Компанії, оптимізуючи витрати, скорочують бонуси та зменшують розмір заробітних плат. Попит на роботу відчутно перевищує пропозицію. Бізнес озвучує стримано оптимістичні прогнози стосовно строків відновлення обсягів комерційної діяльності до довоєнного рівня. Велика частка (39,8%) компаній взагалі не в змозі спрогнозувати можливість відновлення до довоєнного рівня чи не впевнена, що компанія не зможе відновитися взагалі. На ринку праці, на жаль домінують низькокваліфіковані пропозиції роботи.
Найбільш затребуваними в травні поточного року, наприклад, були спеціалісти сфери продажів. Вакансії для цих фахівців складають 19,6% від усіх актуальних в травні. Однак, доброю тенденцією є те, що їх частка зменшилася, порівнюючи з довоєнним періодом. Далі за затребуваністю йдуть спеціалісти сфери ІТ, інтернет та телеком – індустрії, транспорту та логістики (8,1%), робітничий персонал (6,4%), у сфері маркетингу, реклами та PR (5,6%). Затребуваними є також медики та фармацевти (частка вакансій для них складає 5,1% від усіх опублікованих пропозицій роботи у травні), спеціалісти будівельної галузі (4,7%), працівники на виробництві та у сільському господарстві (4,2%), фахівці бухгалтерського та управлінського обліку (3,7%).
Дедалі більше відбуваються зміни структури ринку праці по регіонам. За даними Мінекономіки, станом на першу половину травня в західні регіони України релокувалося вже 510 підприємств та більш як 300 компаній відновили діяльність на новому місці, ще 50 готові запрацювати після переїзду найближчим часом.
Проте, не зважаючи на збільшення робочих місць в західних регіонах за рахунок релокованих підприємств, лідером за кількістю відкритих вакансій залишається Київ.
У травні, частка пропозицій роботи у столиці складала – 35,8% від актуальних в усій країні вакансій. Київ почав відновлення ділової активності, бізнес повертається до роботи, а збільшення столичних вакансій почалося ще у квітні.
У травні Київ займав впевнену лідерську позицію, адже і по кількості вакансій, і по рівню заробітної плати він має відчутну різницю від інших регіонів. Також серед регіонів з найбільшою кількістю пропозицій роботи в травні були – Львівська область (17,1% від усіх актуальних), Дніпропетровська область (8,5%), Одеська область (3,4%), Івано-Франківська область (2,9%), Черкаська область (2,9%).
Однак, при цьому, слід зазначити, що середня заробітна плата у відкритих вакансіях була на 10% нижчою, порівнюючи з довоєнним періодом. У травні у більшості професійних сфер тривало зниження заробітних плат.
І це недобра тенденція, оскільки майже в усіх професійних сферах прослідковується зниження середньої заробітної плати – за виключенням кількох професійних сфер, падіння медіанної зарплати у травні складало від 9% до 58%, що також є великою проблемою української економіки.
На жаль, в сучасних умовах взаємозв’язок війни, політики та економіки стає міцнішим. Глибоке знання законів, що внутрішньо притаманні військовій економіці, правильне використання механізму їхньої дії, аналіз закономірностей, що впливають на сферу військової економіки, значною мірою сприяють раціональному розвиткові подій, якщо так можна сказати про ті часи, що ми переживаємо разом із усім нашим народом. Основні засади військово-економічної діяльності, якщо ними послідовно керуватися, дозволяють ефективно задовольняти, не лише оборонні матеріальні та фінансові потреби держави, але й надійно економічно забезпечуватиме збройний захист країни, а відтак наших сімей, наших осель…
