Якщо за класикою, то треба сказати, що у Бучі відбулася підсумкова прес-сконференція на тему: Загиблі в Бучі: підсумки ідентифікації тіл у Бучанській громаді, зустрічалася з журналістами Михайлина Скорик-Шкарівська, заступниця Бучанського міського голови та Сергій Капличний, начальник ритуальної служби КП «Бучасервіс» Бучанської міської ради. При величезному скупченні іноземних журналістів, чиновники оприлюднили жахливі цифри, які свідчать, що на території Бучанської громади, рашисти вчинили справжній геноцид українського народу.
Але якщо по людські, то цифри, що їх оприлюднила Михайлина Скорик-Шкарівська, яка ледь стримувала свої емоції, можуть шокувати будь-яку притомну людину: 458 тіл загиблих, з яких 12 дітей, загиблі під час спроб евакуації і в окупації на території громади. Ще 50 осіб залишаються невстановленими і процес ідентифікації йде. «Ці числа можуть далі змінюватися, оскільки, на жаль на території Бучанської громади й далі знаходять нові тіла і масові поховання» – говорить заступниця міського голови Бучі.
«Якщо ми говоримо про останні страшні знахідки у «братських могилах», які були знайдені у Бучі, то це дві могили, у яких було три і сім тіл відповідно… Вони були застрілені. Це було у липні та ідентифікувати їх набагато важче, бо не було свідків цих цих страт» – підсумовує пані Михайлина. У залі панує тиша, іноземні журналісти мовчки пишуть у своїх блокнотах. Кореспондент японської телекомпанії NHK, який сидить позаду мене тяжко зітхнув і тихо сказав колезі – оператору: «It is difficult to believe that this is happening» – «ме можна повірити, що це відбувається».
Після цієї трагічної, певною мірою, прес-конференції, я пішов пройтись по Бучі. Колись це місто було привітною столичною околицею, частиною київської агломерації. Тут жили менеджери і пікарі, машиністи київського метро і навіть, працівники столичного зоопарку. Тут масово, з огляду на недорогу нерухомість, селилася молодь. Гуляли молоді мами.. Зараз усе не так… Буча поранена, насторожена, опалена. Бучі боляче..Люди з якими я розмовляв, зараз щосили намаються повернутися до свого життя, своїх осель, вони ремонтуються, у міру своїх сил, навіть вже посміхаються… Вони хочуть жити далі й забути ту середньовічну, тупу, дику орду, яка немов мутна хвиля накатила на це прекрасне столичне передмістя, розрушила їхнє життя й забрала їхніх дітей… Буча оговтується і виживаєває. Так переможемо…
