Учора у столиці України відбулася важлива подія для журналістів, активістів та усіх тих, хто цікавиться питаннями ветеранів та їхньою подальшою інтеграцією до суспільства. Український ветеранський фонд Міністерства ветеранів спільно з самими ветеранами представили рекомендації для журналістів під назвою “Як писати про ветеранів.” Ці рекомендації розроблені з метою надати медійникам засоби та настанови для компетентного та чутливого висвітлення теми ветеранів.
Презентація відбулася у приміщенні інформаційних партнерів УВФ – Starlight Media. Пройшла вона у форматі тренінгу для понад 30 журналістів, гостьових редакторів, репортерів. На події головну роль відіграли ветерани, які брали участь у створенні матеріалів: Максим Колесніков — військовослужбовець ЗСУ, співробітник Офісу з підтримки змін Міноборони, Юлія Кіріллова — ветеранка, співзасновниця Жіночого ветеранського руху, Андрій Боднарчук — ветеран, командир добровольчого формування, директор Trauma Medical Solutions.На заході присутні були представники українських та міжнародних ЗМІ, активісти, ветерани, а також представники організацій, що займаються підтримкою ветеранів. Презентація рекомендацій відбулася у форматі круглого столу, де учасники обговорили найкращі практики та підходи до роботи з ветеранами.
Розмова видалась і складною і легкою водночас – усі розуміли, що адаптація ветеранів в суспільстві – це процес, який не завжди буває простим та безболісним. Після довгих місяців чи навіть років служби, вони повертаються до цивільного життя, яке може виявитися суттєво відмінним від того, що вони знали раніше.
Завдяки рекомендаціям “Як писати про ветеранів,” медіа мають можливість розповідати історії цих військових героїв, відображаючи не лише їхню службу, але й особисті та душевні переживання. Адже ветерани, повертаючись додому, часто стикаються з внутрішніми конфліктами, психологічними травмами та викликами адаптації до мирного життя. І саме в медіа відігравати роль правильного медіатора, провідника, якщо хочете цих славних героїв у повсякденне буття… Їхні історії, правильно подані медіа своїм читачам і глядачам – можуть служити прикладом для усіх інших, основою ідеологічного виховання (як би старомодно це не звучало) для молоді, надійною опорою для суспільства, заради якого ветерани щоденно ризикували своїм життям. Але варто також наголосити, що адаптація – це двосторонній процес. Суспільство також повинно приймати та підтримувати ветеранів, створюючи умови для їхньої інтеграції. Важливо розуміти, що кожна історія адаптації є унікальною, і ветерани заслуговують на нашу повагу та підтримку.
Ветеран Максим Колесніков : “Я б хотів звернутися до журналістів. Ваша зброя – значна і суттєва, а внесок у перемогу – великий. І якщо ви зробите зрозумілим для суспільства образ ветерана про те, що після повернення з армії військові зустрінуть повагу і зможуть реалізуватися в цивільному житті – цим самим ви знімете тривожність і страх ветеранів про повернення до цивільного життя. Саме ви можете створити відчуття віри в те, що після війни є життя. А тим, хто боїться мобілізації та вагається, чи ставати до лав Сил оборони – ви допоможете полегшити цей вибір”.
У світлі цього, рекомендації “Як писати про ветеранів” стають не лише інструментом для журналістів, але й можливістю розповісти історії, які допоможуть зцементувати так би мовити цивільне та військове життя в єдиний непереможний щит. І найпершими помічниками для ветеранів у цьому є держава, медіа і громадські об’єднання, насамперед Український ветеранський Фонд.
“Щоб не робити помилок – варто просто бути людиною. Пам’ятати, що в нас є ворог. І ми маємо захищатися. Берегти людей, які поруч. І які не поруч. Запитувати себе, що буде після того, як я це зроблю. Маємо робити все, щоби ветерани хотіли повернутися. А не хотіли повернутися туди, де їх цінують” — дала нам свою просту, але філософську пораду Виконавча директорка УВФ – Наталія Калмикова.
Вона закликала журналістів більше писати про ветеранів, бо ці люди є основою українського громадянського суспільства:
Особливо емоційно виглядала панель, на який обговорювали роль жінок – ветеранок. Вони – наші особливі Берегині, саме вони відіграють надзвичайно важливу роль у становленні громадянського суспільства України. Сама війна висунула жінок на передній план, як активних учасників бойових дій, медичних працівників, волонтерів та Воїнів! Вони виявили вражаючий рівень відваги та витривалості, працюючи на передовій, рятували життя, із на рівних із чоловіками – змагалися з труднощами війни. Після повернення додому ці жінки не залишилися осторонь. Багато з них стали активними учасниками громадських організацій, благодійних фондів та інших ініціатив, спрямованих на підтримку ветеранів і покращення їхнього життя. Вони виступають із ініціативами щодо реабілітації та соціальної інтеграції ветеранів, розвитку психологічної підтримки ветеранів, а також освіти та професійної реабілітації. Жінки-ветеранки стали символом сили та рішучості українського народу в його боротьбі за свободу і незалежність. Їхні історії та зусилля є важливим джерелом натхнення для всіх громадян України.
Хоча сьогодні 79% українців загалом вважають, що в суспільстві є повага до ветеранів, з іншого боку, у порівнянні з минулим опитуванням з 6% до 18% зросла частка тих, хто має протилежну думку. Також помітне зменшення і в абсолютних оцінках: в липні 2022 року 55% респондентів говорили про беззаперечну повагу з боку суспільства до ветеранів, то у вересні 2023 року таких лише 25%.
Зростання упереджень і стереотипів щодо ветеранів в умовах повномасштабного вторгнення є викликом, який варто виправляти вже зараз.
Після 2014 року в медіа військового, який повернувся з війни, демонізували до рівня “атошник = небезпека для цивільних”, “пільговика”, “ПТСРника”, “ми тебе туди не посилали”. Ці узагальнення псували життя величезній кількості ветеранів. Через такі упередження їм важко було адаптуватися у цивільному житті, важко знайти роботу, важко загалом влитися у суспільство, де на тебе дивляться з острахом.
Після 24 лютого 2022 року, кількість ветеранів різко зросла, а після перемоги прогнозується, що ветеранське середовище разом з родинами ветеранів і родинами загиблих захисників і захисниць України становитиме 10-15% від усього населення.
ЕПІЛОГ “НОВОЇ ДОБИ”
За свої понад 35 років журналістської кар’єри мені доводилося писати про різні події та різних людей, але одна тема завжди стояла особливо важливою та відповідальною – це тема ветеранів. Завдяки своїй роботі я мав можливість дізнатися про їхню неймовірну відвагу, жертовність та безсонні ночі, щоб зберегти наше майбутнє.
Кожна історія ветерана – це роздуми, які завжди залишають глибокий слід у моєму серці. Їхні зусилля та ризик, який вони мали щодня, не мають аналогів у сучасному світі. Я завжди вірив, що мій обов’язок – це розповісти їхні історії, дати їм голос та підтримку, на яку вони заслуговують: від ветеранів другої Світової до сьогоднішніх хоробрих доньок та синів нашого великого Народу!
Тому сьогодні я хочу ще раз відзначити надзвичайну силу та відданість всіх ветеранів: ваші історії залишаються незабутніми та надихають інших. Ми повинні завжди пам’ятати ваші жертви та відвагу!
Чи допоміг мені сьогоднішній захід – так! Вчитися ніколи не пізно! Я свято вірю, що після повернення додому, активна участь Ветеранів у громадському суспільстві, відчуття Справедливості, нульова толерантність до корупції зроблять наш український світ – кращим!
Дякую вам, Ветерани, за вашу відвагу, жертовність та щоденну роботу задля життя усіх нас…
