Психічні травми у військових та цивільних, постраждалих від війни, — проблема масштабна, яка не зникне після завершення бойових дій. Радше варто очікувати, що насліки невидимих поранень тільки посилюватимуться та набуватимуть інших проявів. На цьому наголошує директорка Центру психічного здоровʼя та реабілітації ветеранів “Лісова поляна” Ксенія Возніцина. 

“Психічне здоровʼя не менш важливе за фізичне — про це треба говорити і з самими військовими та ветеранами, і з їхніми рідними та суспільством загалом”, — саме в цьому вбачає свою місію як амбасадорки Українського ветеранського фонду керівниця центру.

Ксенія Возніцина


Саме з ініціативи і під керівництвом Ксенії Возніциної у 2019 році госпіталь ветеранів війни в передмісті Києва перетворили на перший в Україні спеціалізований центр, де відновлюють психічне здоров’я постраждалих від війни.
 
Відтоді у “Лісовій поляні”, що є державним закладом під управлінням МОЗу, лікують невидимі травми наших захисників, а також цивільних, які постраждали від війни, пережили полон та тортури.
За професією Ксенія Возніцина — лікарка-неврологиня. У 2014-му, з початком російської агресії на Сході України, вона разом з колегами-неврологами почала допомагати військовим, які поверталися зі Сходу України з невидимими пораненнями. 

Тоді багато цивільних лікарень надавали допомогу пораненим українським бійцям. І дуже скоро медики зрозуміли, що не всі поранення фізичні. Військові з психічними травмами потребували допомоги не менше. 

“Спершу ми працювали з такими людьми досить хаотично, однак згодом, коли почали більше цікавитися цією темою, зрозуміли, що проблема дуже велика і на роки. Якщо військові після фізичних поранень відновлюються відносно швидко, навіть якщо необхідне протезування, то психічна травма тривала, потребує тривалого лікування і реабілітації.  До того ж допомога потрібна не тільки ветерану, але і його близькому оточенню”, — розповідає керівниця “Лісової поляни”.

Ідея створити спеціалізований центр виникла у 2018-му, після чотирьох років роботи з військовими з невидимими травмами. Потрібен був своєрідний хаб, який би обʼєднував фахівців і акумулював отриманий за цей час досвід, став платформою для навчання нових спеціалістів.  

“Сьогодні наш центр — це не тільки лікувальний заклад, але й тренінговий, методичний. Ми створюємо багато освітніх матеріалів для фахівців, зокрема соціальних служб, сімейних лікарів, а також для родичів військових та ветеранів з травмами війни. Ось уже пʼять років проводимо дуже багато навчань — для родин, соціальних працівників, психологів та інших категорій людей”, — зазначає Ксенія Возніцина.

Реабілітацією ветеранів і військових у центрі займається велика команда, яка, окрім лікарів і психологів, включає також інших спеціалістів, зокрема соціальних працівників, кейс-менеджерів, які супроводжують бійців у процесі відновлення. Деякі фахівців долучаються до допомоги військовим на волонтерських засадах.

Психічне здоровʼя дуже важливе, тому дбати про нього треба так само, як і про фізичне, наголошує очільниця центру. 

“Невидиме поранення потребує лікування так само, як і фізичне. І я не кажу про психіатричну лікарню, це насамперед про правильне розуміння психічного здоров’я, бо із закінченням війни ці проблеми не зникнуть. Навпаки, вони можуть посилюватися чи набувати інших форм. Про це треба говорити і з ветеранською спільнотою, і з їхніми рідними, і з суспільством загалом. Саме з цієї причини долучаюся до спільноти амбасадорів Українського ветеранського фонду”, — пояснює Ксенія Возніцина.

Вона також зазначає, що ветерани та їхні сімʼї потребують суспільної підтримки та розуміння. З фронту людина приходить інакшою — з бойовим досвідом, новими навичками. Важливо це зрозуміти, бути вдячними ветеранам та підтримувати їх на шляху повернення додому.