Знайомство з новими людьми для мене завжди цікаве і повчальне. Причому, часом не залежить від статусу й посади. Кожна людина – індивідуальність. Іноді спілкування з садівником дає більше, ніж з політиком. Володимир Ілліч виглядаєнадзвичайно спокійним, і при цьому, впевненим в собі. Це при тому, що у нього величезне виробництво, чималий колектив людей і безліч щоденних питань. Він виявився якимсь земним і простим, не зважаючи на те, що спілкується з президентами, міністрами, мерами. В його словах відчувались мудрість і досвід. А коли я несподівано дізнався, що він любить ліс і розмовляє з ним, це стало високим показником прояву людяності. Кажуть, перше враження може бути хибним, але я впевнений, що не помилився. Володимир Ілліч Шалімов – будівельник з великої літери, саме так.
Географія будівельних об’єктів Бориспільського будівельного підприємства «Агробудмеханізація» густо розкидана по всій Україні. Як це вдається Шалімову до кінця так і не зрозуміло. Але певно то Божий дар та великий професіоналізм, помножений на повагу до людей.
Підприємство «Агробудмеханізація» створили у листопаді 1989 року. Сьогодні акціонерне товариство пропонує свої послуги з будівництва «під ключ», включаючи і комплекс передпроектних та проектних робіт на будівництво, реконструкцію,капітальний ремонт об’єктів будь-якої складності промислового і цивільного призначення.Тепер це компанія з чотирма дочірніми підприємства – багатопрофільне, стабільно працююче будівельне співтовариство.
Володмире Іллічу, в чому ваш секрет, як вдається з цим усім впоратися?
– Я 18-ий рік очолюю компанію. В нас декілька компаній партнерів – з опалення, водопостачання газопідведення. Таким чином, ми коли заходимо на великий об’єкт, то не беремо субпідрядників, а все робимо своїми силами. У нас старий стабільний колектив. Як і всі, ми беремо участь в тендерах, і будуємо, як великі підприємства – заводи, виробничі комплекси, так і школи, дитсадки, житлові будинки. Зауважу, все це «під ключ», мінімізуючи витрати, оскільки ми не беремо субпідрядників. Це наша перевага.
Нас іноземні інвестори запрошують тому, що політика нашої компанії така: підійти до інвестора так, щоби завтра він сказав – беріть «Агробудмеханізацію», більше вам не потрібно нікого шукати. Тому всім своїм людям я кажу, що це залежить від прибиральниці, монтажника, водія, зварника, маляра – від усіх нас. Ви хочете працювати далі? Для цього потрібні замовлення, а вони будуть завжди тільки від того, як ми всі спрацюємо. Люди в нас працюють гарно.
І ще одна моя заповідь: Боже упаси обдурити інвестора. Він все одно взнає і більше ніхто працювати не захоче.
Найголовніше для мене – це чесність. Перед собою, перед людьми. Мої підлеглі вам скажуть, що більше всього не люблю брехню – хай буде гірка, але правда.
Який з об’єктів вам запам’ятався з останніх?
– Я, насправді, пишаюсь нашою роботою у місті Броди Львівської області, будівництвом підприємства “Електроконтакт Україна”. Це завод з виробництва кабельної продукції для концерну BMW. В 2016 Президент Порошенко там закладав першу цеглину, а у 2017-ому ми його здали замовнику. Тільки в будівництво цього заводу інвестори вклали 10 мільйонів євро.Віце-президент компанії BMW приїжджав на завод і сам його дивився – у них так прийнято. Петро Порошенко також був на урочистому відкритті заводу і спілкувався з німцями. Ті сказали – ваші збудували краще, як в Німеччині. Мені запам’ятались його слова: «О, у вас тут прямо храм». Мається на увазі те, що вони дуже прагматичні і не вміють робити красиво, а ми, українці вміємо. ВНімеччині роблять дуже раціонально, без «душі». А у нас лишається велика духовність. Це слід розуміти і цінувати те, що ми вміємо. Ми любимо, щоб було гарно. І оця тяга до гарного сприяє тому, що будівельників наших цінують в Європі. Ми гарно будуємо, і це не перебільшення.
Я за кордоном буваю, і часомзахожу в великі мережевімагазини. Скажу, вони бувають гірше, ніж у нас. Загалом, я би точно не сказав, що у нас все погано. Але у нас є така погана звичка – дивитись кудись і вважати, що у них краще. Це не так.
Останнім часом багато кажуть про новозбудований ліцей в Борисполі. Це також ваша робота, розкажіть про неї…
– Це масштабний для сьогодення соціальний об’єкт. Не кожне місто здатне фінансово подужати за два роки будівництво великої сучасної школи. А Бориспіль зміг завдяки спільний роботі влади, депутатів та бізнесу. Я пишаюся, що ми збудували ліцей, новий садочок. Це ознака розвитку міста. Цю школу ми будували за проектом міської ради. В ліцеї важливим елементом були якісні екологічно чистіматеріали. Ми робили так, коли шукалилінолеум, наприклад. Багато компаній об’їздили, передивились. Поїхали туди, де той лінолеум поклали, і він кілька років в закладі «відпрацював». Якщо лінолеум рік пролежав – нормальний, запаху нема, виглядає нормально, то можна і в школу його. По дверям багато дискутували, також їздили дивились, вивчали. Всім треба займатись. Взятидля школи саме надійне і найкраще – такий був підхід.
Я хочу в Борисполі збудувати концертну залу, мій проект лежить у мера. І я це зроблю.
Відомо, що Володимир Шалімов найбільше любить будувати великі об’єкти – заводи, виробничі комплекси. Для прикладу назвемо енергоблок Хмельницької атомної станції, «Ейвон Косметікс Юкрейн», «Гедеон Ріхтер» у місті Вишневе. Хоча й житлових будинків компанія «Агробудмеханізація» звела багато по всій країні – у Вінниці, Енергодарі, Кузнецовську (нині Вараш).
Що змінилось з радянських часів, як тоді будували і як зараз, можна порівняти?
– Раніше плани доводила партія і ресурси давала партія. Тому питання якості відходило на задній план. Не до того – треба буловиконувати план. При цьому плюс був у тому, щопрацювала будівельна індустрія, і працювали науково-дослідні інститути, щось постійно розробляли. Наприклад, в Києві був унікальний інститут кераміки, а зараз в ньому оренда приміщень. Ми втратили будівельну науку. Все у нас тепер чуже, імпортне. Раніше ті ж норми будівельні виходили майже щороку, вони поновлювались, зараз цього немає. Зараз все звалили в Мінрегіонбуд. ДАБІ (державна архітектурно-будівельна інспекція) – взагалі «без коментарів». Можна сказати, що я старомодний, але всі будівлі, що здаються в експлуатацію, обов’язково повинні прийматись фаховою комісією і громадами. Раніше був обов’язковим державний акт здачі об’єкта, комісія, яку очолював заступник міського голови, пожежники, енергетики, комунальники. Всі дивились, як збудовано, які недоліки, що виправити. Зараз цього немає, місто часто навіть не приймає участі у здачі об’єкта, а це ж будівля! Часто немає генплану і навіть головного архітектора. В будинку житимуть і працюватимуть люди, і завжди є ризики з опалення, газопостачання тощо. Я за те, щоб традицію здачі об’єктів повернули. Щоб в цьому процесі максимально приймала участь місцева влада, громада, контролюючі органи.
Хіба ж можна будувати 25-ти поверховий будинок, якщо поруч дитсадок чи інша споруда. А як будують – сотні будинків 10 метрів один від одного. Так не можна будувати і це всі знають. Проте, якщо дозвіл часто видається підписом однієї людини, то тут і виникає корупція. Має бути комісія – 8-10 фахівців – обійди всіх, підготуй документи, захисти проект… То ж за будівництвом потрібен контроль, адже мова йде про життя і безпеку тисяч людей. Має бути здоровий глузд.
У Берліні, наприклад, діє закон ще 1938 року із забороною будувати житлові будинки вище 22 метрів. То є безпека. Якщо вище, треба вишки, крани в разі пожежі, це проблематично і можуть загинути люди. Тому до цього часу там будують будинки 5-7 поверхів.
Якось запросили колеги в Палангу в Литву подивитися як там будують. Ось яка там паркова зона: звичайний ліс, доріжки для велосипедів чи скейтів, урни, лавочки і деінде дитячі гірки, пісочниці. І все – нічого зайвого. Ліс, чисте повітря. Я цю ідею запозичив для житлового комплексу «Левада» в Борисполі. Мені казали, мовляв, тут можна магазин ще збудувати, тут стоянку. Я збудував так як в Паланзі: щоб більше залишилось дерев. Ми зробили ще озеро. Це ж природа! Люди дихають чистим повітрям. А не кам’яні джунглі навколо.
Я людина віруюча і радий з того, що наша церква отримала томос і стала автокефальною. Читаю вранці свою улюблену молитву Оптинських старців.
Все одно ви успішно працюєте в умовах сучасної бюрократії, тендерів. Що наболіло?
– У нас система «Прозоро» не досконала дуже. В ній не видно яка компанія, який в неї досвід, фінансовий стан, технічні можливості. В одному з міст області, наприклад, на будівництві школи відміняється вже5-ий тендер. Тому що у «будівельника» все що є «манишка да записная книжка», ну немає нічого… А якщо велике будівництво, то перевіряти треба ретельно. В Євросоюзі перед конкурсом щепроходять кваліфікацію. Тобтоспочатку подаються документи, потім перевіряються збудованіоб’єкти, база технічна і обов’язково податкове навантаження.
«Укрбудмеханізація», наприклад,сплатила в 2018 році в бюджет Борисполя10 мільйонів гривень. А якщо компанія не платить ПДФО, значить в неї немає людей, відповідно немає з ким працювати – значить посередник. А в нас обирають за принципом аби дешевше, а що затими документами ніхто не знає. В результаті скільки судових справі незавершеного будівництва по країні!
Чим більше податок, тим більше оборот, і на заході на це дуже звертають увагу.
Якщо хтось запропонує ціну нижче, то я тендер не виграю, адже в цьому вбачатимуть корупційну складову. А я знизити не можу, за менші гроші будувати не буду, тому що чіткознаю – будівництво коштує більше. Та йфірмочка, що виграє тендер також не збудує, а буде щось мудрувати. Я до того це все розлого пояснював, щоб показати наявно, що систему «Прозоро» треба значно вдосконалити.
Щастя – це діти, родина, робота. А ще в тому, що я можу йти містом, зустрічати людей і вряд чи хтось скаже, що я когось обманув, скривдив.. Щастя в тому, щоб жити і не боятись, що ти комусь зробив погане. Жити просто і щиро.
Що найскладніше в будівництві?
– Будівництво – це люди, база і механізація. Має бути гарна команда будівельників. Дуже важлива база для ремонту техніку, без неї ніяк. Ми наприклад, іноді купуємо використану техніку в Польщі, Німеччині – вона експлуатується там в гарних умовах. Люди у нас працюють десятками років. Зараз на об’єктах більше 400 чоловік.
Я вважаю, найбільша заслуга компанії і колективу, що за 18 років не було такого, щоб не виплатили зарплату. Правда. У нас є аванс і є зарплата. Я вважаю, це злочин керівника, якщо він вчасно не виплачує людині зарплату. Такого просто не може бути!
У нас на кожному об’єкті є папки з розцінками за одиницю певної виконаної роботи. У мене каменярі, а їх 95, кожного дня позначають, скільки вони зробили. І майстри знають – я можу звільнити, якщо він обманить працівника. Вважаю, найстрашніше – недовіра людей. Це моє переконання.
Часом питають, що будеш робити, як станеш банкрутом. Кажу – буду працювати, якось діяти. Принаймні візьму вудку наловлю риби і продам та сам поїм.
А як з вами інвестори розраховуються? Чи буває часом, що гроші треба видирати зароблені?
– Як інвестор мене вивчає, так і я його. Я не буду будувати об’єкт, де замовником виступає компанія без історії та досвіду. Якщо нам затримали перерахування грошей, я зупиняюсь і з’ясовую в замовника причину. Шукаємо вихід: 10 днів ми можемо чекати. Якщо ж ситуація більш складна, думаємо як діяти. Йти на авантюри я не буду, не маю морального права, бо за мною люди. Було кілька випадків складних, так.
Що цікавого будуєте зараз?
– Закінчуємо в Чернігівській області завод, де виготовлятимуть запчастини для комбайнів. Лишилося зробити благоустрій. Вже встановлюють верстати з 3 D графікою, на яких можна буде скопіювати будь-яку складну запчастину і зробити таку ж точно. Ось такий унікальний завод.
Зараз у нас 15 будмайданчиків по Україні. Житлового будівництва – 5 об’єктів. Зараз ми будуємо в основному тільки в Борисполі. Чесно, мені вже не дуже цікаво будувати 10-ти поверхові будинки. Переходимо на зведення житла котеджного типу.
Я дуже люблю природу дуже люблю ліс. В дитинстві мріяв бути лісівником, вмію розмовляти з лісом, вмію любити ліс. У нас в Україні найкраща природа. Люблю свою дачу, там гуляю в лісі, збираю гриби. Влісі я заряджаюсь, відпочиваю. Люблю окремі місця, наприклад на Львівщині є дуже старовинний Підкамінський монастир з чудодійною іконою Божої Матері. Там на горі такий краєвид, що аж дух захоплює.
Історія з Підкамінським монастирем Походження дерева хреста Господнього у Володимира Шалімова, насправді, цікава. Він якось познайомився і тепер товаришує з тамтешнім отцем Андрієм, греко-католицьким священиком, який приїхав з Канади і почав відновляти служби і сам монастир. Володимир Ілліч допоміг туди підвести газ, зробив опалення, воду. Розповів, що скульптура Богородиці на колоні, котра виготовлена з міді та позолоти, сама очистилась з того часу, як почались служби. Диво та й годі…
Мабуть не дивно, що ви меценат, але чув, що багато допомагаєте АТОшникам…
Почалась війна… Після наради, котру провожу щодня о 7-ій ранку, я сів і замислився. 18 років працює компанія. Колись тут були голі стіни. Тепер у нас є все. І я собі думаю: якщо прийде завтра сюди хтось з Тули, і почне розповідати, який він переможець і як мені тепер жити. Все забере або розтрощить, що ми створили за багато років. Я собі сказав – ні в якому разі! Це наше, і ми повинні це захищати. Мій начальник охорони колись командував відділенням розвідки одного з підрозділів армії, заступник голови асоціації воїнів АТО. Я часто спілкуюсь з воїнами АТО, допомагаю чим можу. Такі зустрічі вселяє надію, що Україна вистоїть як держава, і займе своє достойне місце у євроспільноті. Я не може не допомагати цим людям. Вони приходять з війни зовсім інші, їх треба розуміти. Дуже правильно, що Президент створив Міністерство у справах ветеранів. На будь-якому підприємстві також на одного із заступників треба покласти обов’язки займатися цими питанням. Тоді бійці будуть знати до кого можна прийти і вирішиати свої питання. Їх же часто ганяють туди-сюди з тими довідками, це ж правда, а такого бути не повинно. Бійці АТО – це сила, опора держави. Ними потрібно займатись. Тоді вони будуть відчувати, що їх поважають і з розумінням до них ставляться. Адже вони захищають нашу країну, нашу землю і наш спокій.
Треба, щоб в усіх органах влади була людина, яка займається АТОшникаим. В Борисполі ми поставили бійцям АТО пам’ятник, приміщення виділили, допомогли зробити ремонт. Але треба більше. Ними треба займатися, повторюсь. Вони наша честь і наша совість.
А що скажете про нашу політику і політиків?
Скажу, що я не політик. І не хотів іти на вибори, але мене мер переконав. Мовляв, Ілліч, треба йти, це наше місто, хто ж як, не ви,не ми. Прийдуть «чужі». Я і пішов. Але повторюсь, я не політик. На моє переконання український політик – це людина від землі. Яка народилась і виросла в Україні, а не десь там… Котра пройшла всі щаблі бажано від працівника, котра знає людей і розуміє їх. Мені не зрозуміле призначення іноземців на високі посади: вони не знають країни, людей…Я, наприклад, Президента знаю з 1996 року, ми йому будували один з об’єктів. Він дуже розумна людина… Ось вони знають наше життя як ніхто, бо все пройшли. На моє переконання в політиці повинні бути саме такі. Бо тут народився і виріс, знає країну, її людей, життя.
Люблю читати, в мене гарна бібліотека. Нещодавно щоби пізнати світ, прочитав книгу про ілюмінатів, масонів. Потім про історію юдейського народу, книга видана у Казахстані. А купляю книжки на Петрівці – Почайній. Там маю двох добрих книгарів та іноді їм щось замовляю… Читав Олеся Бузину, але в останніх книжках в нього забагато злості проти власного народу, її людей. Так не можна, я вважаю.
Михайло Городецький
