Рослини-агресори захопили тисячі гектарів і продовжують свою тиху справу із знищення місцевої флори та фауни. Це не сон і навіть не сюжет фантастичного трилера. Це вже наше сьогодення. Рослини-прибульці переробляють територію під себе, витісняючи місцеві аборигенні види. Приходите на свій город, а там замість помідорів, огірків і картоплі буяє ваточник, борщівник, золотарник. Це абсолютно реальна картина. Тим більш, що люди активно сприяють цьому процесу: бізнес продає все аби лише заробити, а люди купують, бо «нове», «модне». В Україні зникають дуби, ясени, каштани, натомість активно розростаються акація, айлант, ваточник, золотарник. Чим це загрожує, який негативний вплив на біорізноманіття, а головне, що треба знати власникам приватних будинків і дачних ділянок?
Розмова з науковим співробітником Інституту зоології НАН України, головою правління ГО «Українська природоохоронна група» Олексієм Василюком.
Олексію, що ж таке інвазійні види і чому навколо цього така дискусія?
Інвазійні види – це чужорідні рослини з інших країн, які потрапляють на нашу територію, добре тут приживаються і починають її захоплювати. З латини термін invasio так й перекладається – нашестя, напад. В західній класифікації чужорідні рослини, які розповсюджуються на значних територіях та здатні видозмінювати екосистеми, називають ще «трансформери». Вплив саме трансформерів дуже неагтивний і полягає в тому, що рослина надмірно споживає вологу, кисень, світло, може посилювати ерозійні процеси грунту тощо.
Виходить, що біорізноманітність не завжди відіграє позитивну роль?
Саме так. Більшість людей просто не замислюються – рослина та й рослина, красиві квітки… Насправді, з’являється, наприклад, амброзія або борщівник. Про них, я думаю, всі чули, тому що ці рослини небезпечні навіть для людей, викликають алергію, опіки і можуть, як у випадку з борщівником, призвести до летальних випадків. Про інші ж рослини ми знаємо ще мало або не замислюємось.
Проблема в тому, що кожен вид рослин, котрий проявляє агресію, витісняє місцеві види. Якщо пригадати, як виглядає посадка з акацій, то в ній під деревами фактично нічого не росте. Акація – один з тих самих чужорідних для України видів, просто до неї всі звикли. І часом навіть фахівці не знають, що акація – шкідник. До речі, варто зайти у Вікіпедію, де чітко написано, що акація – отруйна багаторічна рослина родини бобових, також відома під назвами робінія псевдоакація або колюча акація.
Акація добре поширюється і легко виходить за межі того місця, де її посадили.
Це дерево біологічними токсинами, які вона виділяє, заглушує наші аборигенні види рослин. Якщо потрапити до діброви, то ми там побачимо десятки видів рослин, на них сотні видів комах й інших дрібних організмів. Якісь з них розкладають рештки опалого листя, деревини, жолудів, утворюють з цього родючий шар ґрунту… Такий собі довершений біологічний ланцюжок в природі на тисячі видів. Якщо ж ми потрапляємо в акацієву посадку, там практично нічого немає. Під акацією нічого не росте, наші тварини її не їдять, її листя дрібне й мало для чого придатне. Фактично це така собі напівмертва зона. Дуже бідна на біорізноманітність.
А як же мед? Хтось з людей скаже, що вони там верзуть про акацію?
Так, є деякі види рослин, які проявляють агресію, і при цьому є медоносами. Але це хіба єдиний аргумент, який можна використати на їх захист. І то умовно. Насправді, це історія того, чому такі рослини в нас з’являються. Наприклад, акація, а зараз ваточник сирійський потрапили в Україну, як медоноси. Але чого від них більше меду чи шкоди важко сказати. Цього ніхто не порахує.
В Україні серед рослин за різними оцінками налічують від 600 до 800 чужорідних видів, що складає до 14 % рослинного світу. З них близько 50 видів є небезпечними
Сьогодні вже всі профільні науковці активно говорять про рослинних агресорів, як про одну з найбільших загроз для біологічного різноманіття. Чужорідні рослини, безперечно, є побічним ефектом світової глобалізації. Збільшення обсягів міжнародної торгівлі, транснаціональна кооперація, туризм приносять мільйони доларів прибутку. Але фактично ті ж самі мільйони витрачаються потім на боротьбу: із забрудненнями, хворобами, вірусами і рослинами-трансформерами.
За інформацією Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, в останні десятиліття спостерігається безпрецедентне зростання ненавмисної інтродукції фітопатогенних організмів.
Ви кажете, що акація – агресор, а я бачив, як її висаджували напроти Дніпровської РДА по бульвару Праці. Те ж саме на Бульварно-Кудрявській та й в багатьох інших місцях по Києву. Замість каштанів, кленів, лип. Це що рівень працівників «Зеленбуду», вони цього не розуміють?
Я також цього не розумію… Хіба можу сказати, що в населених пунктах, в містах акація не в таких розмірах проявляє свою активність, бо мало місця. Хіба вона колюча і не дуже приємна на дотик. Яскраво свою агресію акація проявляє на вільних ділянках за містом. Якщо є простір, вона переходить в стан кущів і потужно розростається. Вона навіть квітнути не буде – їй це не потрібно. В Києві ж навколо тротуари і їй поширюватись ніде. Щодо зелених насаджень, краще, звісно, саджати тополю, тому що вона поглинає багато вуглекислого газу, екранує на себе вихлопи авто, виділяє багато кисню і створює затінок в місті. Акація цього не робить, від неї жодної користі. Тому «Зеленбуд» якщо справді хоче зробити Київ затіненим, затишним і щоб була прохолода та волога, має висаджувати тополі, каштани, липи.
Назвіть основні інвазійні небезпечні види рослин, на які треба звернути увагу і не саджати їх
Якщо говорити про Київську область, то з дерев це маслинка, хоча її значно більше можна побачити на Херсонщині. Потім дуже розповсюдився айлант – така дуже збільшена версія акації. Маслинка і айлант, наприклад, перебрались до нас з напівпустельних районів, добре прижились й поширюються. Айлант швидко розмножується кореневими відводками, і через специфічний запах немає природних конкурентів, тому витісняє місцеві види.
Стосується це й клену американського та дубу червоного. Зовсім погано те, що ці рослини саджають лісівники та «зеленбудівці» в багатьох регіонах. Навіть навколо Хрещатика, де тільки є недоглянутий закуточок, всюди вилазять пагони айланту. Це – шкідник. Про акацію ми говорили. З кущових рослин – це ваточник сирійський і золотарник канадський, який практично всюди вздовж доріг у вигляді жовтих віників розростається суцільними масивами. І звичайно борщівник та амброзія. Чому алергія на амброзію? Та тому, що в багатьох з нас немає імунітету щодо цієї рослини. Ми народились в такому регіоні, де амброзії ніколи не було. Коли вона з’явилась, поширюється, то в багатьох викликає алергію.
Ваточник сирійський і золотарник канадський попри те, що ними заросло все поза селом, спритні торгаші ще й продають під виглядом культурних рослин. Мені це ніяк на голову не налазить. А люди продовжують їх саджати, навіть не усвідомлюючи, що за парканом цілі зарослі цього буряна. Зараз же можна елементарно зайти в інтернет і все прочитати. Щоб потім не допускати помилок, адже екзотичне зовсім не означає гарне.
Наприклад, зараз в Україні активно поширюється ваточник сирійський. Це надзвичайно важко контрольований бур’ян. Знищити його відразу не здатні навіть найбільш агресивні хімікати. І в той же час ваточник розсаджують деякі пасічники як медонос. Цим обурюються інші фермери. В Кагарлицькому районі, зокрема, є господарства з катастрофічною ситуацією по ваточнику. А розповсюджується він надзвичайно швидко. Тому вже самі фермери б’ють на сполох, і говорять про елементарне просвітництво та обережне ставлення до вибору медоносів.
Ці рослини-агресори треба знати, не купувати і знищувати:
амброзія полинолиста, борщівник Сосновського, ірга колосиста, ехіноцистис шипуватий, череда листяна, ценхрус (трава з дуже колючими плодами), розрив-трава залозиста, дівочий виноград, американські айстри,
ваточник сирійський, золотарник канадський, робінія псевдо акація, клен американський ясенелистий, дуб червоний, айлант
Наскільки складно вивести небезпечні чужорідні дерева та кущі?
Мало хто усвідомлює, що зараз ваточником заростають в центральній Україні луки, степи, узлісся. З ним дуже важко боротись, і ліквідувати його практично неможливо. Я думаю більшість тих, хто має присадибну ділянку, бачив в кінці осені високі, як у соняшника бадилини, і на них зверху схожі на маленькі огірки коричневі коробочки. Вони розкриваються і розлітається білий пух. Це ваточник сирійський. Його практично нічим не можна знищити, він не боїться вогню. Коріння ваточника утворює під землею складну кілька шарову конструкцію в кілька поверхів. Щойно ви зірвете рослину на поверхні, вона викине від кореня багато інших пагонів. Враховуючи те, що коріння знаходиться дуже глибоко, ваточник зовсім не боїться жодних гербіцидів. Його не можна витравити, не можна спалити, немає сенсу виривати. Окрім того, жодна наша тварина його не їсть. Ну хіба це не справжній рослинний шкідник.
Вся проблема в тому, що люди не знають, як ці процеси можуть швидко поширюватись і діяти через 5-10-15 років. Це тільки на перший погляд здається, що це рослини, і їх можна вирубати, спалити, вивести хімікатами. Насправді, це складний біологічний процес.
Ситуація з рослинами-агресорами в Україні змінюється дуже повільно. Як позитивний приклад можна навести Закарпатську область, де з подачі науковців обласна рада ухвалила рішення, яким затвердила список інвазивних видів рослин, які потребують контролю та знищенню. На Житомирщині за підтримки управління екології у 2019 році вивчили видовий склад рослин-шкідників, виділено карантинні, особливо небезпечні види. Звісно це важливо, але ці рішення ще треба виконувати.
Можна, принаймні, зобов’язати землекористувачів прибирати зі своїх ділянок карантинні й особливо небезпечні види рослин. Це цілком успішно роблять у Білорусі та Польщі. Досвід доволі ефективний.
Чужорідні види рослин трансформують цілі екосистеми та роблять їх бідними на біорізноманіття. Частина їх є видами-трансформерами, які не просто витісняють один чи два природні конкуренти, а й своєю життєдіяльністю змінюють умови довкілля. Деякі рослини мають навіть здатність змінювати хімічний склад ґрунту. Нові умови приваблюють інші чужорідні види. В результаті змінюється вся екосистема.
Чим загрожує золотарник?
Його можна побачити особливо восени, коли він стає жовто-золотим. Знову ж таки, завезли бездумно, ніби як красиву рослину для присадибних ділянок. Його можна досі офіційно купити. Хоча достатньо вийти за місто чи село, і все буде в таких жовтих віниках. Чим далі на північ України і в Білорусь, то цього золотарнику просто суцільні плантації. Особливість його в тому, що він захоплює повністю всі порушені території, де було переоране, де забруднений ґрунт. Наші рослини на таких ділянках пригнічені, а золотарник канадський пристосувався. І що погано, він не просто собі росте, а повністю витісняє всі наші аборигенні види. Золотарник заповнює величезні території без жодної користі для тварин й інших рослин.
Цікавий досвід Білорусі в боротьбі з зеленими агресорами. Ще зовсім недавно золотарник канадський тут висаджували в палісадниках. Та побачили згодом, що це лютий бур’ян, який розповзається по полях, лісових посадках, уздовж доріг. І сьогодні із золотарником борються на державному рівні. Крім того, що його не їсть худоба, він – поганий медонос. Також в Білорусі бачать загрозу в тому, що ця рослина потрапляє в лісосмугу, розростається і знищує там суницю та чорнику. Тому зараз наші сусіди активно золотарник скошують, спалюють та переорюють. У них ведеться також потужна розяснювальна робота. Якщо ви побачили ділянку, де росте канадський золотарник, просять фотографувати це місце і надіслати електронного листа на сайт регіональних або столичного комітету Мінприроди з проханням вжити заходів. Також цими питаннями займається Інститут експериментальної ботаніки. Установа здійснює детальне картування локалізації інвазивних видів рослин на території Білорусі. Нарешті, людей просять в жодному разі не купувати і не висаджувати золотарник, і пояснювати це сусідам. Білоруси також практично знищили амброзію. З борщівником так само борються, як з особливо небезпечними видами. Переважно це роблять лісгоспи, на чиїх територіях вони ростуть. Однак і приватних власників на їх ділянках влада зобов’язує видаляти борщівники та інші шкідливі рослини. За невиконання – штраф.
А в нас навіть закону жодного немає і відповідно, заходів по боротьбі з такими рослинами. Нас це відрізняє від всіх країн ЄС. Я впевнений, що більшість читачів вперше чують про агресивні рослини. А це дійсно проблема.
Ми почали говорити про закони, що з цим у нас?
У нас закону про інвазійні види немає. Правда попередній склад парламенту ініціював законопроект, але поки нічого. Ми можемо прочитати про інвазійні види в інтернет, але юридично такого терміну в Україні немає. Ми єдина країна цивілізованої Європи, де до цього не дійшла влада. У нас немає нормативної бази. Починаючи з вересня 2018 року на базі Міністерства екології та природних ресурсів України працювала робоча група із залученням науковців Національної академії наук України. Спільно мали розробити перелік інвазійних видів та проекти законодавчих актів для поводження з ними. Чи продовжується ця робота зараз наразі не відомо. В Євросоюзі багато спеціальних директив, переліки найнебезпечніших рослин, заходи боротьби з ними. Наприклад, та сама акація, входить в сотню найнебезпечніших інвазійних видів ЄС.
В Україні поняття “інвазійний вид” не закріплено на законодавчому рівні, відсутня політика поводження з такими рослинами. Якщо за кордоном існують окремі програми боротьби з такими видами, то у нас навіть є практика цілеспрямованого насадження чужорідних рослин.
В Україні ніхто не займався комплексними підрахунками збитків, яких завдають чужорідні види рослин. А у Великобританії підрахували, що інвазивні види позбавляють економіку на півтора мільярда фунтів стерлінгів на рік.
У нас значний збиток завдають лісовому господарству біла акація і дуб червоний. Акація вже зараз утворює щільний другий ярус у соснових лісах, особливо приміських. А після рубок, на місці сосен швидко піднімаються джунглі з акацій. Червоний американський дуб приваблює лісівників більш швидким ростом, ніж наш аборигенний. Але, висаджуючи цього «американця» у складі деревостою, ми тим самим знищуємо і наші дуби, і флору лісів.
В сусідній Польщі обидві ці породи визнані інвазійними, і там проводять заходи з їх знищення та недопущення поширення. А в нас лісгоспи цілеспрямовано насаджують ці дерева, і це дивно. З часом сформуються монокультурні ліси, а колишніх природних лісів більше не буде. Наприклад, у національному природному парку “Північне Поділля” на Львівщині вже десятки гектарів заповнені червоним дубом віком 20-50 років. За відсутності спеціальних заходів для стримання поширення національний парк втратить природні комплекси.
Зараз загрозлива ситуація по всій Європі з ясенями. А почалася ця історія ще на початку 1990-х. Тоді в Литву та Польщу для озеленення завезли молоді деревця ясенів з Далекого Сходу. Через якийсь час деревця почали відмирати, а разом з ними й старі ясени. Тепер всихання ясеня охопило територію від Скандинавії до Італії. Це якраз є сумним наслідком глобалізації торгівлі: завозити величезні партії дерев для озеленення з Китаю стало дешевше, ніж вирощувати рослин у європейських розсадниках.
В Україні ясени також під загрозою зникнення, як виду. Обстеження останніх років засвідчують різке всихання ясена в лісах, в зелених насадженнях, в придорожніх посадках.
Своїм байдужим ставленням до природи ми можемо буквально за 10 років знищити все своє. Не лишиться каштанів, їх і так вже на Хрещатику майже немає, липи, дубів, ясеня. А потім черга може дійти до вишень, яблунь, слив.
Саджати акацію або айлант – все одно, що розводити на городі амброзію та борщівник замість помідорів та огірків
Якось контролювати ці процеси можна?
Звісно, є служба лісозахисту при Державному агентстві лісових ресурсів України, яка займається аналізом шкідників і хвороб лісу. Спеціалісти проводять санітарні рубки, визначають інші заходи боротьби із шкідниками та хворобами. Карантинні служби досліджують, що в Україну привозять з рослинним матеріалом. Щоправда, в першу чергу, вони працюють із сільськогосподарськими культурами. Є фітосанітарні лабораторії. Але поширення чужорідних шкідників і хвороб зараз набуло таких масштабів, що просто не можливо на все вчасно реагувати.
Жоден контроль надзвичайно формальний та неефективний. Ніхто не може передбачити, чим обернется завезення звичайного деревця для місцевої природи. Правило може бути єдине – не завозити чужорідні рослини. Цілком достатньо своїх.
За останні роки в Євросоюзі схаменулись: організовують зустрічі, конференції з вивчення інвазійних патогенів та методів протидії їх поширенню. Сотні тисяч доларів йде на фінансування різних програм. Та чи дасть це позитивні наслідки? Україна, нажаль, плентається у хвості: ані законів, ані контролю.
За оцінками вчених, швидкість експансії і розширення місць зростання рослин-агресорів становить 15-20% на рік. Якщо своєчасно і якісно не здійснювати комплекс заходів сьогодні, то через 3-4 роки витрати на це збільшаться в 2-3 рази.
Амброзія викликає в людей сильну алергію. Окрім того, завдає страшних збитків сільському господарству та економіці. Цей агресор з великою швидкістю поглинає з землі вологу. Невеличка на вигляд рослина висушує ґрунт і знижує врожаї соняшника й кукурудзи на 30 відсотків.
Зараз багато розмов про павловнію, її унікальні властивості…
Павловнія – також чужорідна рослина для України. Вся інформація про неї суто рекламна: де можна купити, скільки можна на ній заробити і яке це диво-дерево. Так відбувається, тому що бізнес швидко еагує на зміни в житті, а наука і контролюючі органи не встигають за цим. Зараз продають переважно клоновані саджанці цього «алюмінієвого» дерева. Втім можна його розмножувати й насінням. Ті, хто займаються павловнією, стверджують, що під нею можна саджати інші види культурних рослин. Та насправді, цю рослину ще ніхто досконало не вивчив. Її завезли в Україну біля 5 років тому, і говорити про її властивості поки що зарано. Втім, і без особливих досліджень зрозуміло, що павловнія – чужорідний вид для країни, адже її батьківщина Китай та південна Азія. Як вона поведе себе через 3-5 років, якщо її плантації сягатимуть сотні гектарів ніхто не зможе прогнозувати.
В Польщі, Чехії створені окремі служби, які займаються тим, що знаходять місця, де ростуть інвазійні рослини, і повністю їх випилюють під нуль. А потім висаджують там місцеві аборигенні види, тим самим відновлюючи природу своєї країни.
Необізнана людина, яка вперше з цим стикається, може подумати: нічого собі, вони випилюють дерева, і це вважається охороною природи. Але це дійсно так, тому що територію, яка утворилась із суміші різних рослин і особливо чужорідних, важко назвати природою. Це так само, як би ми вважали зарослі амброзії в кінці городу таким собі кутком дикої природи. Насправді це господар погано доглядає за своїм господарством. Чужорідні види рослин – це така річ, яку треба просто зрозуміти, усвідомити й докладати зусиль для відновлення нашої рідної аборигенної природи.
Служби можна створити. Але, насамперед, потрібне, мабуть, бажання цим займатися?
Звичайно і розуміння на державному рівні. Проте люди також повинні знати про інвазійні види і запобігати цьому, а не розмножувати їх. В багатьох є присадибні ділянки, за стан яких має відповідати конкретний господар.
Візьму для прикладу ту ж таки Білорусь. Іноді таке враження, що вони до виставки готувались: в найменшому селі, біля будинків на ділянці ви не побачите жодного папірця, жодної випадкової рослини. Все прибрано, підстрижено. Кожен має відповідати за свою ділянку і біля неї.
Я також зробив це в себе. Всі чужорідні види, такі як амброзія, золотарник і ваточник, вивів у себе на ділянці, у своєї бабусі та сусідам допоміг.
Міжнародне законодавство з вказівками на необхідність і терміновість прийняття заходів з усунення загроз, прихованих у біологічних інвазіях
Стаття 8 конвенції ООН Про біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992)
Стаття 2 Бернської конвенції про збереження європейської дикої природи і природних місцезростань (Берн, 1979)
Резолюції 7 і 8 Конвенції про водно-болотні угіддя (Рамсар 1971, Париж 1982)
Рекомендаціях в рамках конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами флори і фауни, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES, Вашингтон, 1973)
Кожна країна ЄС має свої переліки інвазійних видів, але є спільний перелік європейського масштабу, який можна знайти для ознайомлення на офіційному веб-сайті Європейської комісії.
Михайло Городецький
