Перебуваючи усією країною на карантині ми звикли чути, що потрібно берегти себе від COVID19, але майже не чутно історій про тих, хто його все ж таки здолав і живе далі… Натомість наслідки цього страшного вірусу інколи бувають не менш фатальними, особливо для людей здоров’я яких є й без того слабким. Про це й про дещо інше «Нова Доба» розмовляла із українським кардіохірургом, директором Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова НАМН України – Василем Васильовичем Лазоришинцем.

Н.Д. – Наразі, у часи карантину, говорити про медичні проблеми й починати з чогось іншого, а не з коронавірусу є моветоном, тож спитаю таким чином:  коронавірусна інфекція – хто її перші жертви? Всі ми чули, що це насаперед хворі люди: діабетики, особи із серцево – судинними проблемами, літні люди тощо це так?

В.Л. – Боротьба із захворюванням на COVID19 – це не тільки боротьба із самим коронавірусом, а й подолання наслідків самої епідемії, а також наслідків захворювання кожного з пацієнтів, тобто з ускладненнями, які виникають після того як людина вже вилікувалась. Коронавірус, як і будь-яка є інша вірусна інфекція  є – СКЛАДНИМ ІНФЕКЦІЙНИМ захворюванням! І тут на перше місце виходять ускладнення, які супроводжуть цю тяжку хворобу – насамперед ускладнення течії такої хвороби як діабет (особливо першого типу), далі вже серцево-судинні захворювання. Відомі випадки, коли хворі потрапляли до реанімації з класичними симптомами інфаркту, на це вказували дослідження ЕКГ та високий вміст у крові речовин, які свідчать про пошкодження міокарда. Подальші аналізи показували збільшення серця і пошкодження на ньому, але коли лікарі вводили барвник у коронарні артерії аби знайти місце закупорення, що вказувало б на інфаркт, вони нічого не виявляли. Лише згодом діагностувався COVID -19. Як вірус атакує серце і кровоносні судини — це залишається загадкою, але багато вчених і лікарів у своїх звітах показують, що таке трапляється доволі часто, зокрема іноземні фахівці публікують дані про те, що у значної частини пацієнтів, що лікувалися в Уханю (Китай) від COVID -19, було знайдено ознаки пошкодження міокарда. Схоже, що пошкодження поширюються також і на кров.   Ми вже знаємо з українського досвіду, що інфекція може також призвести до звуження кровоносних судин. З’являються повідомлення про ішемію тканин пальців. Це результат скорочення кровотоку, що може спричинити хворобливе розпухання пальців і відмирання тканин та інших тяжких наслідків для здоров’я. Якщо COVID-19 вражає кровоносні судини, тоді цим можна пояснити  те, чому в пацієнтів з пошкодженими від впливу інших хвороб судинами (скажімо, у діабетиків і гіпертоніків) вищий ризик захворіти на COVID19.  Отже, як я й казав – лікування наслідків COVID-19 – це буде велика проблема для усієї медичної системи України.

Н.Д. – Який вихід? Як вберегтися? Ці питання наші читачі надсилають нам. А я переадресовую до Вас?

В.Л. – Повинна бути потужна профілактика і масова вакцинація (в те, що вакцину від Covid-19 незабаром буде винайдено – я вірю). Карантинні заходи, які були введені в нашій країні ще 19 березня, я думаю багатьох, я б навіть сказав, сотні тисяч громадян України врятували від смертельних результатів.  Інше питання, що є певні наукові дослідження, які говорять про те що, пацієнти які мали щеплення БЦЖ (Єдина наявна вакцина для щеплення проти туберкульозу, вперше використана 1921 року. Входить до переліку основних лікарських засобів ВООЗ – Ред.”Н.Д”.), у значно меншій мірі хворіють на коронавірус. Ну, я можу навести простий приклад: в Західній Німеччині люди хворіють у десять разів частіше, аніж у Східній. Натомість уряд НДР (Німецької Демократичної Республіки – держави, що існувала до об’єднання Німеччини – ред. “НД”) свого часу, зробив БЦЖ – обов’язковим для населення Східної Німеччини і на тій території, старші покоління німців були щеплені, як кажуть, поголівно!  На такі ж роздуми наштовхує ситуація в сусідніх Іспанії і Португалії, ці дві країни мають фактично ідентичне географічне розташування, але у Португалії, щеплення БЦЖ  є в протоколі вакцинації, а у  Іспанії немає. Тож співвідношення хворих і померлих у цих країнах різняться у десятки, навіть сотні разів! Це наштовхує на певні роздуми…

Н.Д. – Як ви охарактеризуєте поточну епідемічну ситуацію, люди починають потихеньку розслаблятися…

В.Л. – Я б цього дуже не радив! Тому що коронавірус – прогресує! Жодного «плато» (стабілізації чисельності випадків зараження на COVID-19 – ред.”НД”) ми формально ще не досягли! І не тому, що ми погано боремось з епідеміїю, у нас, я маю на увазі, у медиків, слава Богу був час для того аби підготуватися. Всі заклади, навіть не спеціалізовані, такі наприклад, як наш Інститут, ми повністю перейшли у режим роботи в умовах епідемії: ми підготували роздільну можливість для ізоляції пацієнтів – як з коронавірусом, так і з підозрою на коронавірус, окремо для пацієнтів, які не пройшли діагностику. Вже з минулого тижня (з 11.05. –ред. “НД”), нам дозволили проведення планових операцій. До цього, ми проводили тільки екстрені операції й якщо до карантину, скажімо, ми виконували сорок п’ять – п’ятдесят операцій на день, то під час нього – від шести до десяти й при тому це  були саме екстрені операції, без проведення яких людина могла б померти. Зараз ми почали поступово повертатися до звичного ритму роботи, усіх без виключення перевіряємо на 

коронавірус і якщо у пацієнта реакція негативна, ми його приймаємо на планову хірургію.

 Н.Д. – Питання до вас не як до директора інституту серця, а як до Академіка з медицини. Що буде після епідемії? Всі люди зараз переживають за своє здоров’я… Але воно напряму залежить від  загального стану здоров’я нації? Чи не так?

В.Л – Звучить парадоксально, але я впевнений у нашій системі охорони здоров’я. Наше громадське здоров’я і раніше переживало страшні часи, серед яких  безкінечне «реформування».  Після коронавірусу, ми теж виживемо і як нація, і як держава! Нашому керівництву, вистачило розуму й відповідальності застосувати усі необхідні заходи, які дозволили проводити необхідне лікування наших пацієнтів, і зрештою, задіяні були усі медичні, лікувальні, реабілітаційні заходи аби зберегти здоров’я населення України, саме тому  стало можливим нинішнє зниження карантинних умов. І тут важливими й показовими будуть перші два тижні після зниження, тому що, на жаль, може бути другий сплеск… друга хвиля. Це буде залежати від того, яка свідомість у нас з вами, у всіх наших громадян, а також від подальшої готовності української медицини цих громадян лікувати, реабілітовувати, діагностувати… Бо діагностика є дуже важливим чинником стримування епідемії! Ще одна дуже велика проблема – це те що коронавірус мутує.  Вчені всього світі звітують, що з листопада 2019 року – по кінець квітня 2020, ми вже маємо одинадцять мутацій коронавірусу, тобто якщо раніше ми говорили, що хворіють лише літні й хворі, то наразі й молоде населення і діти – хворіють теж! Щоправда, переважно ті з них, хто мають супутні захворювання. Тому нам потрібно  дуже уважно і акуратно виходити з карантинних умов: послаблення повинно бути адекватним і чітко враховувати епідситуацією, яка є в країні. До речі, я вважаю, що саме завдяки вчасній реакції і міттєвому реагування влади на загрози коронавіруса, на порівняння із іншими країнами світу, у нас, Слава Богу, дуже низька летальність – в середньому вона становить – становить 2,7 %.

Інтерв’ю провів – Олег Спорников

(Продовження у наступному друкованому номері «Нової Доби»)

Довідка «Нової Доби»

На фото: Академік Лазоришинець у операційній Інституту ім. Амосова

Василь Васильович Лазоришинець, народився 25 травня 1957 року в селі Сокирниця Закарпатська область. 1980 закінчив Київський медичний інститут ім. О.О. Богомольця, (нині Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, за спеціальністю “лікувальна справа”. 1980-1982 – Лікар патологоанатомічного відділення Чернігівської обласної лікарні. 1984-1987 – Лікар-хірург, судинний хірург Чернігівської обласної лікарні. 1987-1989 – Клінічний ординатор за фахом „ Кардіохірургія“ Київського НДІ серцево-судинної хірургії (нині Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова НАМН України). 1989-1992 – Молодший науковий співробітник відділення вроджених вад серця Київського НДІ серцево-судинної хірургії. 1992-2003 – Завідувач відділу хірургії вроджених вад серця у дітей раннього віку Інституту серцево-судинної хірургії АМН України. Березень – червень 2003 – заступник директора з лікувальної роботи Інституту серцево-судинної хірургії АМН України. 2003-2004 – Заступник директора з наукової роботи Інституту серцево-судинної хірургії АМН України. 2004-2008 – Національна академія медичних наук України. Голова лікувально-організаційного управління. 2008-2009 – Заступник Міністра охорони здоров’я України. 2009-2010 – Перший заступник Міністра охорони здоров’я України. 16 квітня – 01 жовтня 2014 — Заступник Міністра охорони здоров’я України;— керівник апарату. 1 жовтня 2014 – 2 грудня 2014 – в.о. Міністра охорони здоров’я України. З 19 січня 2016 – обраний директором Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова. З 2016 року – обраний академіком Національної Академії медичних наук України. З 2002 р.  – Доктор медичних наук, професор.

  • Дійсний член Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів [7];

  • Член Французької асоціації торакальних та серцево-судинних хірургів

  • Член Американської асоціації торакальних хірургів

  • Засновник і член Всесвітньої Асоціації дитячих кардіологів і кардіохірургів [8]

  • Голова Асоціації серцево-судинних хірургів України

  • Голова спеціалізованої Вченої ради по захисту дисертацій за спеціальністю 14.01.04 «Серцево-судинна хірургія». Автор понад 380 наукових праць, 13 монографій, 36 авторських свідоцтв та 4 методичних рекомендації.

Нагороджений Орденами князя Ярослава Мудрого IV ст. , V ст. (11 червня 2007) — за значний особистий внесок у розвиток охорони здоров’я, впровадження сучасних методів діагностики і лікування, високий професіоналізм. Заслужений лікар України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2005 року — за фундаментальні дослідження впливу гіпертермії на стан імунітету та розробку нових високоефективних технологій лікування при гнійно-септичних захворюваннях у серцево-судинній та абдомінальній хірургії (у складі колективу). Лауреат Державної премії України в галузі освіти (2018).