Інфлюенсери або лідери думок – особистості, здатні впливати на громадську думку за рахунок свого авторитету. До них можна віднести не тільки політиків, зірок кінематографа або відомих спортсменів – деякі громадські активісти в соціальних мережах зараз мають не менший вплив. Лідер громадської думки – це той, хто веде активне соціальне життя, той, про кого багато і часто говорять. Справжні лідери громадської думки становлять зовсім невеликий відсоток від розкручених зірок соціальних мереж. Але у більшості випадків, вони є лідерами не лише у webі, а й безпосередньо у громаді, «у полі» так би мовити… Отже, громадські неформальні лідери стають вкрай важливими персонами під час проведення місцевих виборів, адже маючи певний вплив на формування думок у вузькому територіальному середовищі, саме такі люди допоможуть поширити необхідні місцевому політику смисли та ідеї. Часто-густо люди самі просять таких лідерів йти у місцеву політику аби поліпшити життя місцевого комюніті.

«Нова Доба» починає серію інтерв’ю із такими лідерами громадської думки на Київщині. І почнемо ми із Обухівського району столичної області. Чому? Бо це одна з найміцніших територіальних громад Київщини. Вельми заможна громада, тут розташовані, справді знакові підприємства і землі, які є ласим шматком для недоброчесних громадян, для яких влада – це лише спосіб розбагатіти…

Агнеса Олкова – Михницька, якраз пропонує для української громади інший порядок денний, її критерії – чесність й професіоналізм у політиці.

Тому наше перше питання про те, чому села і невеликі міста України потерпають від доволі  безграмотного управління комунальним господарством котре , як не дивно, рік від року зростає. Чи є у Вас розуміння, якими шляхами  повинна втілюватися децентралізація і як запобігти «перекосів» у її впровадженні?

  А. О-М.: Насамперед, я хочу відзначити, що в нашому районі дуже багато сільських голів, котрі теж прагнуть до саморозвитку та багато працюють на благо громади. І я за це їм вдячна. При цьому їм важко, так як фактично у них дуже мало повноважень. З самого початку впровадження децентралізації в Україні,  я була і є великим прихильником цієї реформи. Але вважаю, що всі права нинішніх та майбутніх ОТГ повинні бути закріплені  у основному законі країни – Конституції! Я продовжу прикладати максимум зусиль  саме на роз’яснення людям, як важливо стати істинним господарем на своїй землі.  Також, під час навчання я захистила  не один проект перед поважними викладачами Національної академії. Наприклад, підприємство «Зелений туризм», «Диджітилізація міського самоврядування», та інші. Ці проекти не тільки допоможуть молоді  розпочати свій малий та середній бізнес, але й при цьому,  наповнити місцевий бюджет. А це – більші можливості для покращення інфраструктури саме нашої малої Батьківщини.

Н.Д. – До речі про молодь: на мою думку в нашій країні майже перестали  працювати соціальні ліфти. Через це молодь масово виїздить за кордон шукати роботу і своє майбутнє. Яке у Вас бачення подальшої долі нашої молоді?

 

В родинному колі. Фото надане Агнесою Олковою -Михницькою

  А. О-М.:  Державницьке бачення ролі людей в країні, а особливо молоді, у нас практично відсутнє. Працевлаштування вже звично відбувається завдяки знайомствам, або хабарям. Але останні десять років молодь дуже змінилася ментально. Вони стали більш впевнені в собі, їм легше розвиватися, адже доступ до інформації сьогодні відкритий.  Це вам не сидіти в бібліотеці (сміється-ред.).  Один клік – і ти в Інтернет мережі та можеш , як губка, вбирати в себе інформацію та навчатися. Тож на мій погляд, однозначно, потрібна система для зростання талановитих, обдарованих молодих професіоналів. Та й  кваліфікована робоча молодь нам конче необхідна.  Я вбачаю необхідність у цілій низці конкурсних, галузевих і загальнодержавних програм, де молодь могла б себе проявити. І не тільки показати свій талант, а й одразу, за підсумками конкурсу,  отримати пропозицію роботи в міністерстві, офісі Президента, менеджменті корпорацій або підприємств. Такі стимули особистого росту  та рівної можливості  затримають  молодих людей в країні та, однозначно, послужать для розбудови сильної держави. Як мати трьох дітей, я зацікавлена у такому майбутньому.

Н.Д. – А як  щодо пенсіонерів ? Саме вони,  в сучасних умовах життя, ризикують бути викинуті на узбіччя життя.

А. О-М.:  Справді, на сьогодні саме  наші батьки найбільш незахищені країною. Остання пенсійна реформа та повне нехтування Конституцією призвело до того, що люди пенсійного віку поставлені на межу виживання. Я вважаю таку ситуацію великою стратегічною помилкою. Адже старше покоління – це наше коріння, надійна опора та джерело знань. Окрім достойного та гарантованого  державою фінансового забезпечення потрібні також проекти для соціальної та персональної самореалізації. Цікавим прикладом втілення подібного проекту є «Інститут третього віку», який на теренах нашого краю вперше було започатковано саме в Українці. Цього року наш «Інститут третього віку» відзначатиме 6 років плідної діяльності. Ідею такого простору, де старші люди продовжують розвиватись та обмінюватись досвідом підхопив і Обухів. Я дуже сподіваюсь, що такі необхідні організації продовжать з’являтись на мапі України. А щоб забезпечити умови для їх створення й розвитку необхідно прописати все на законодавчому рівні. Коли люди гарантовано захищені державою вони повністю віддаються своїй справі, своєму краю, розвитку країни. Нажаль, всі ці роки керівництво так і не почуло мій меседж, тому до цих пір робота ІТВ не закріплена документально.

Н.Д. – Ви вже давно проводите діяльність на «чоловічому полі політики». Яскраві картинки засідань Ради, в якій ви є депутатом та представником громади Українки, показували, що чоловіки не надто толерантні та що таке  гендерність – забувають. Чи не зупинить Вас агресивність та хамство чоловіків?

А. О-М.:  Долати та вгамовувати чоловічий егоїзм ,  сумніви  щодо професіоналізму, та навіть зверхність  та образи чоловіків – звична справа. Невміння інтелектуально зростати та розвиватися разом зі мною, й приводило до того, що чоловіки зоставалися позаду, а я завжди йшла вперед.  Це стосувалося як особистого життя так і професійного.

В якості заступника голови Обухівської районної  ради, доводилося повсякчас показувати «сильній» половині людства, що у їхніх рішеннях не завжди прослідковується логіка та послідовність дій.

Чого тільки варті неодноразові баталії із сумновідомим колишнім головою районної державної адміністрації – Олександром Туренком,  чи колишнім головою районної ради Костянтином Шушаковим за бюджет м. Українка. Також боролась  за статус наших спеціалізованих шкіл, чи ремонт  інфекційного відділення. І результат наразі є: інфекційне відділення працює а школи мають закріплений статус та захист.

Неодноразово,  за  роки в райраді на полум’яних  сесіях,  доводилося відстоювати своє бачення щодо підтримки сіл та селищ району. І це при тому, що більшість депутатів ради саме чоловіки. Моя сила – це знання та вміння читати букву закону.  А головне – віра в те, що все потрібно робити зі спокійним, виваженим розумом та чистим серцем. Життя склалося так, що я стала бійцем по життю. Знання статей Закону та освіта  дає можливість відстоювати правду. Не залежно від того что і як ретельно намагається її приховати. Хоча к показує досвід, можливо відстоювати інтереси громади і не будучи депутатом. Було б бажання та любов до рідного краю.

 Н.Д.: В 2019 році ви балотувались в Верхову Раду України та посіли по нашій майбутній Українській ОТГ почесне 3 місце. Робота в парламенті – це,  в першу чергу, законотворчість. Для цього знань в юридичній сфері буває замало. Важливим є вміння перевірити, як втілюються норми  законів. Чи стане Вам цих якостей? Чи опануєте ви механізми  їх прийняття?

А. О-М.:  Щоб набути такі знання, я ще у 2018 році вступила до Національної академії державного управління при Президентові України.  Обрала  кафедру «Парламентаризму та політичного менеджменту» та захистила з відзнакою магістерську роботу  під назвою «Політичне лідерство як чинник забезпечення успішності державотворчих процесів» під керівництвом наукового  керівника – Пашко Людмили Андріївни, видатної професорки. Також, як і планувала – поступила в аспірантуру.  Намагаюсь виконувати настанову батьків, котрі навчили мене однієї мудрості: «Кожен день тобі повинен принести нові знання та позитивні емоції».  А щодо перевірки самого процесу впровадження тих чи інших змін – так з цим ще легше. Моя родина не розкошує та не живе у велетенських палацах. Я ходжу тими ж дорогами, купую продукти в тих же магазинах, маю ті ж послуги у сфері медицини, воджу дітей у школу та садочок, як всі. Наприклад, у цьому році молодша стала випускницею садочка «Сонечко» та йду у Спеціалізовану Українську школу №2. Тож покращення чи погіршення миттєво відчуваю сама.

Н.Д. – В своїй програмі  Ви згадуєте  слово «гідність».  Чи не здається, що це вже застаріле поняття?  Той стан, у якому ми знаходимось , умови виживання не усім дозволяють приміряти на себе  це поняття людської свідомості?

А. О-М.:  Гідність – це невід’ємна частина моєї душі та сила нашої родини. Батьки так навчали жити мене, і так я навчаю своїх дітей. Кожен з нас повинен жити по совісті, з честю та саме з Гідністю. Якщо навкруги багнюка, це не означає, що ти повинен  «бруднити»  свої руки об неї.  Це вибір кожного з нас. Все розпочинається з тебе особисто, з родини. Що посієш те й пожнеш.  Якщо ти сієш навколо ненависть, безкультур’я, ганебну поведінку – у такому світі ти й будеш жити. Моїми  діями  пишаються мої діти і це для мене важливо. У майбутньому, мені не буде соромно дивитися у вічі своїм онукам. Не буде  соромно перед сусідами, громадою. Я знаю: світ навколо нас – це відображення нашого внутрішнього  духовного світу.

Н.Д. – На вашу думку, чому Україна загалом та наші райони зокрема, не мають чіткого плану розвитку? Немає й одностайності у прагненні до покращення життя простих людей?

А. О-М.:  Наша велика біда – ситуаційні коаліції. Зазвичай, вони виникають навколо бізнес-інтересів групи депутатів. Як наслідок – приймаються несправедливі рішення на користь обмеженого кола людей з преференціями та ганебно нехтуються  прямі інтереси громад.  Захотілося депутатам ( читаємо: тим, хто за ними стоїть забрати собі землю громади, чи побудувати свій бізнес на комунальній власності – будь ласка, потрібне рішення ухвалено більшістю. І так у всьому. В першу чергу, ми повинні самі повірити, що депутат  – це дійсно представник громади.  Людина з народу та з народом. Нажаль, система виборів вибудована так, що дуже важко чесно  виграти вибори. Але це можливо. Можливо завдяки кожному голосу в громаді. Розпізнати реального кандидата доволі просто: спостерігаємо за піар-ходам: банерам, мільйонним роздруківкам, біг-бордами та порівнюємо це  із декларацією про доходи.

Н.Д. – Ваше побажання громаді та тим хто буде балотуватися на голову Української ОТГ та у депутати.

А. О-М.:  Побажань не багато:

Перше –  зоставатися людьми, бо після 26 жовтня  життя не закінчується. І пам’ятати, що люди – не товар. Його не купувати треба, а поважати.

Друге – не вважати людей за вівці.

Третє – Не прятатися за інших, розумних, та вчитися висловлювати свої думки особисто.

Громаді побажаю лише одного: аналізуйте діяльність людини за десятки років а не вірте в те що вона сама про себе говорить.

А нам всім бажаю одного – мирного неба та достойного кандидата в громаді! Тож очікуємо початку виборів та – думаємо!

Інтерв’ю провів Олесь Пустельник