Житомирщина давно відома своїми чудовими пейзажами, історією і своєрідною культурою. У цьому краї народилися багато історичних осіб, державних діячів, великих митців і національних героїв. Ця справді багатонаціональна область була і залишається вельми плодовитою на таланти, можливо саме тому, що цей великий котел вдало виплавляв людей освічених, культурних, багатогранних, словом таких, які потім прославили Україну на весь світ, як європейську державу з високою культурою.
Житомирська Love story скульптора Бруно Зака
Тож, не випадково, що саме на цій благодатній землі, у колонії Ізерлон, що розташована майже в передмісті Житомира, 6 травня 1891 року, народився талановитий скульптор – Бруно Зак. Неподалік від поселення, знаходився колишній панський маєток, там багато років жила мати письменника, донька німецького переселенця – Тересія Шмунк. Батько Бруно – Дитфрид, працював теслею і ремонтував колісні повозки, а також вправно вирізав дерев’яні фігурки й можливо юний Бруно саме від нього унаслідував потяг до мистецтва скульптури. Тересія самобутня, але малограмотна жінка (грамоті вона вивчилася тоді, коли Бруно вступив до Академії, щоб самостійно писати синові і читати його листи) була від природи наділена гострим розумом, але жорстким норовом, хоча теж була людиною не позбавленою таланту: вона віртуозно володіла мистецтвом домашнього ткання і вишивки. Враження дитинства і юності справили великий вплив на формування Бруно Зака, як митця – скульптора. Безмежні простори житомирського Полісся, що зеленіють уздовж берега Тетеріва і тендітні житомирські красуні, назавжди увійшли до його серця. Дитячі забавки, ігри на порослих соковитою травою вулицях рідного хутору з ровесниками – переселенцями та українськими хлопцями та дівчатками, що росли серед стиглих садів та покосів – ось атмосфера, яка з дитинства оточувала Бруно, і в якій він дихав і зростав. Але ж справжня драма чекала на майбутнього митця у Житомирі, до центру якого, сім’я Заків перебралась в 1903 році, у в зв’язку з початком служби батька прикажчиком на підприємстві житомирського купця Ланди. У Житомирі і дотепер зберігся будинок, де Закі орендували квартиру по вулиці Михайлівській, тут же Бруно пішов до Другої чоловічої гімназії, щойно родина обжилася на новому місці. Сім’я була доволі заможною і впливовою у німецькому етнічному середовищі на Житомирщині, щонеділі вони всі разом ходили до Кірхи, розташованій на вулиці Коцюбинського, 5. Батьки вже почали мріяти аби їхній син вступив до комерційного училища аби згодом він став багатим підприємцем. Але Бруно уже в ті часи відчував інше покликання – мистецтво! Особливо надихали його чарівні житомирянки, тендітні силуети яких, скульптор втілював в бронзі й мармурі згодом. Особливі відносини пов’язували молодого гімназиста із українською дівчиною Фросею, яка жила неподалік сімейства австрійських колоністів. Її батьки забороняли Фросі «гуляти із німцями», хоча стосунки, які пов’язували скульптора і юну житомирянку, були далекими від нинішнього розуміння флірту. Молоді люди один в одному душі не чаяли, бувало Бруно таємно прокрадався до вікон будинку Фросі й вони годинами розмовляли один з одним. Все як в жіночому романі, невинні поцілунки, вечірні побачення. Бруно сильно хотів аби Фро-Фро (так він називав її ніжно). вчилася й одного разу, взяв з батьківської каси 50 рублів (сума, яка дорівнювала тоді річній платі за навчання у вчилищі), передав їх до гімназії, де хотіла навчатись кохана. Вчинок гідний та виник скандал, який Бруно і Фрося пережили вельми драматично ба навіть, спробували разом втікти з дому. Спроба виявилась невдалою, вчинок став відомий сусідам і пурітанські виховані батьки закоханої пари наказали обох розлукою – Фросю відправили до родичів у Полтаву, а Бруно в Австрію. Але закохані й не збиралися забувати один одного, щодня вони листувалися через кордони і відстані. Бруно надсилав коханій листівки з видами Відня та ескізи своїх скульптур. У 1907 році, родина Заків раптово перебралася до Відня, оскільки звідти прослідувала вигідна пропозиція роботи для обох батьків та і, як вони вважали, на історичній батьківщині Бруно зможе краще реалізуватися як комерсант.
Розлука любові не завада…
Засмучена Фрося повернулася до Житомира та життя без Бруно для неї вже було занадто тяжким – спогади про юнацьке кохання с прекрасним німцем гнітили її. Після невдалої спроби влаштуватися на роботу …. назавжди поїхала до Полтавщини, де навчалася у Марийській жіночій гімназії, у педагогічному класі, після закінчення якого займалася викладацькою роботою. Згодом, за наполяганням батьків, які вимагали забути вже «того німця», вийшла заміж за сина заможних селян – Петра Григоренка і у вересні 1914 році народила чудову доньку, яку назвала Марта. Сімейна легенда говорить, що Фрося назвала доньку співзвучно з тим місяцем, коли вони з Бруно вперше познайомилися у Житомирі у далекому 1905 році. Згодом родина переїхала до с.Тури, Решетилівського району Полтавщині, де нащадки Фросі живуть й понині, але тоді, житомирське кохання – Бруно вже назавжди поселилився у її серці .
Не забув свою зазнобу і Бруно, котрий вже будував у Австрії мистецьку кар’єру. Він стає вельми модним скульптором, навчається у Віденській академії мистецтв, у видатних скульпторів – Ханса Біттерліча (1860-1949) і Йозеф Маллнер (1879-1968). Бруно Зак весь час знаходився у творчому пошуку – його стилі варіюються від арт-деко, модерну до орієнталізму. Але особливих успіхів він досяг у еротичній скульптурі. Його бронзові сексуальні жінки, як правило, були виконані в сріблясто-брунатних бронзових формах, він використовував екзотичні матеріали аби підкреслити грацію та красу свої скульптур – слонову кістку, срібло… Його роботи купувались найбагатішим колекціонерами та музеями Європи, зокрема його клієнтами були найвідоміші арт – ділерські фірми тогочасної Австрії: Argentor-Werke, Broma Companie, S. Altmann and Company, and Franz Bergmann та іншими.
Менше з тим, успіх, світскі «тусівки», не могли затьмарити в очах Бруно Зака його …, все життя він пам’ятав кохання своєї української юності – його еротичні скульптури зазвичай відрізнялися від «стриманого» арт-деко тогочасної Австрії, своїми сексуальними, мрійливими, загадковими формами. Його особисте життя якось не склалося… Жінки, як кажуть, «легкої поведінки», які часто – густо ставали його моделями і його коханками, але так і не змогли замінити собою його україночку.
Одиноке побачення
Але справжньою родзинкою нашої романтичної історії є те, що Бруно і Фро-Фро все ж такі зустрілися ще раз у місті своєї юності. В той складний період на Європу вже насувалась Перша світова війна. Австро – Угорщина і Російська імперія поки що у Дипломатичному конфлікті із – за Сербії. 24 – річний Бруно Зак кидає своє навчання і написавши коханої листа їде до Львова, а далі на перекладних до Полтави, там, у січні 1914 року, вони зустрічаються із Фросею в останнє. Вона вже заміжня і романтичній зустрічі можуть завадити… та вона приходить до нього, разом вони їдуть у Житомир до міста своєї юності, де на вул. Пушкінській 20, жив друг юності Бруно – Вілберт, він прихистив молодих і вони разом провели прекрасний тиждень. Бруно намалював і увіз цей образ з собою до Відня… Більше вони не бачилися… Тільки через рік, Вілберт привіз і передав Фросі прекрасний образ дами у розкішному кріслі, яка виглядала, як віденська «мадама», але в її обличчі й фігурі безпомилково вгадувалась його любима Фро-Фро… Так закінчилася ця романтична історія кохання Бруно і … про все розповіла своїй онуці вона сама, а про все решта вже «не говорять, а мовчать та зытхають»…
Марія Сидоренко
