Бойківщина, Лемківщина, Любачівщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина. Це унікальні етнографічні регіони Русі-України. За своєю історією, самобутною культурою, традиціями їм немає рівних. Міста та села збудували на західних теренах тодішньої Київської Русі ще за часів князів Володимира та Ярослава. Це Перемишль, Сянок, Ярослав, Холм. А мова зберегла справжні руські слова та вирази: агнець, під облачком, банувати, потічок, гардий, повідати, гудак, квасний, єден. Хто правду повідат, тот слів не глядат. Мудра газдиня, кед повна скриня…
Унікальна дерев’яна церковна архітектура на Лемківщині немає аналогів у світі. На цю красу хочеться дивитися й дивитися. Лемківська, бойківська і гуцульська школи народного храмового будівництва – це «сукупність історично усталених традицій і конструктивних рішень в дереві, які виробились на основі світогляду лемків». У 2013 році лемківські храми, зокрема церкви св. Якова у Поврожнику (1604), св. Параскеви у Квятоні (1700), Покрови Пресвятої Богородиці в Овчарах (1653), Архангела Михаїла в Брунарах разом з іншими дерев’яними церквами внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Тисячі років люди жили тут, газдували, виховували дітей, молилися. І хоча політично в різні часи то була Австро-Угорщина, Польща чи Словаччина або Закарпаття України, всі знали – це руська земля і тут споконвіку живуть русини-українці.
Культура, традиції, звичаї
Основним заняттям лемків було землеробство: сіяли зерно, жито, ячмінь, овес. На полонинах випасали овець. Для побуту виробляли різні дерев’яні вироби. Народні умільці займалися художнім різьбленням, з лози плели кошики, робили березові мітли, каменерізи вирізали з гірського каменю-пісковику великі для млинів, і малі для жорен камені. Полювали і рибалили. Одяг шили з льняного або конопляного домотканого полотна. Їжа русинів-лемків була простою. Більшість людей жили доволі бідно, і тому чимало лемків їздили на заробітки до США, Канади, Аргентини.
Для поселень лемків характерна скупченість у долинах вздовж річок і доріг. Хижі – будинки виготовлені з дерева. Традиційно під одним дахом знаходились житлові та господарські споруди. Лемківська культура багата на колядки, гаївки та пісні: обжинкові, веселі гуморові, дівочі і парубоцькі. Русинські пісні визнані найкращими у світі. Із сучасних співачок достатньо назвати Аничку, Софію Федину, Юлію Дошну, Христину Соловій. «Під облачком явір зелененький, На нім сидить пташок примиленький, Слухай, мила, як тот пташок співат, Што з любови нич добре не биват…»
Відомі русини-лемки
Серед русинів-лемків багато відомих священиків, науковців, музикантів. Достатньо згадати Балудянського Михайла, видатного вченого-правознавця, економіста й першого ректора Петербурзького університету. Богдан-Ігор Антонич – відомий поет, прозаїк, літературознавець. Йосиф Сембратович – греко-католицький митрополит. Ярослав Борута – народний артист України, естрадний співак і композитор. Дмитро Бортнянський – також співак, композитор и диригент. Никифор Дровняк – всесвітньо відомий художник, як і Енді Воргол (Андрій Воргола), всесвітньо відомий поп-арт-художник і скульптор. Володимир Кубійович – історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч. Микола Мушинка – вчений, етнограф, дослідник русинського етносу.
Депортація
9 вересня – сумна дата в історії лемків-русинів. Саме в цей день 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про «обмін населенням» – українців примусово виселяли із Польщі, а поляків з України. Як стверджує Український інститут національної пам’яті, майже 700 тисяч українців примусили покинути свої домівки. У вересні 2020 виповнилося вже 76 років від початку депортації українців з Західної Бойківщини, Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини. Влада застосувала залякування, терор, конфіскацію майна. Виселяли лемків-українців у різні регіони – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Луганщини. У 1947 році рештки тих, що дивом лишились, і не виїхали до СРСР, польська влада в ході акції “Вісла” депортувала на північ і захід Польщі – колишні землі Німеччини. Впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. А потім ще кілька десятків тисяч сімей позбавили майна і домівок під час перерозподілу кордонів у 1948, 1951 роках. Йдеться, зокрема, про колишню Дрогобицьку область.
Ми добрі пам’ятам!
На вшанування роковин трагічної дати депортації уряд країни спільно з низкою громадських організацій, серед яких й Київське «Товариство Лемківщина ім. Б.І. Антонича», проводять Всеукраїнські меморіальні заходи до Дня Пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Західної Бойківщини. До цього часу, нажаль, ніхто не вибачився перед сотнями тисяч депортованих, не прийнято жодного закону, ніхто не сплатив ані гривні моральної та матеріальної компенсації. Юдеї та кримські татари за свої кривди домоглися вибачення, матеріальних компенсацій, повернення на рідну землю. А ось українцям на своїй же землі, в своїй рідній державі це поки що не вдається.
Михайло Городецький, активіст Київського товариства «Лемківщина ім. Б.І. Антонича»
Довідка
Лемківщина – етнографічна територія, на якій здавна проживали русини-лемки. Назву лемків виводять від часто використовуваного ними в розмові слова “лем”, що значить тільки, лише. Самі ж лемки називають себе русинами або руснаками. Розташовані села в Карпатах (по обох схилах Бескидів) між річками Сяном і Дунайцем (у межах сучасної Польщі) та на північний захід від річки Уж (у Закарпатті) до річки Попрад у Словаччині. Загальна площа етнічної території Лемківщини близько 8800 км. У складі Польщі – 4310 км, в Закарпатті – 1000 км, і 3500 км у складі Словаччини – Пряшівщина. Предки лемків – руське слов’янське плем’я, яких дослідники здебільшого називають білими хорватами. Назва “білі” на той час означала “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. А “хорвати” означало, що саме ця група слов’ян поселилася у горах. Білі хорвати своєю мовою, культурою, релігією не відрізнялися від слов’янських племен Наддніпров’я. Угорський літописець Анонім зазначав, що вони самі себе вже на початку ІХ ст. називали “русами”, “русинами”. Більша частина білих хорватів потім емігрувала на південь і оселилася на території теперішньої Хорватії. У кінці X ст. західні Карпати були з’єднані з Київською Руссю, потім належали до Галицького і Галицько-Волинського князівств. Етнонім “русини”, “руські” є справжньою історичною назвою теперішніх українців.
Михайло Городецький
Марія Сидоренко
