(Фоторепортаж «Нової Доби»)
Народ мій є, народ мій завжди буде,
Ніщо не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
і орди завойовників-заброд
Василь Симоненко
У часу є своя пам’ять – історія. І тому світ ніколи не забуває про свої трагедії, котрі потрясали планету в різні епохи, в тому числі і про жорстокі війни, які забрали мільйони життів, що відкидали назад цивілізації, руйнували цінності, створені людиною… Але інша справа – пам’ять про війну, яка триває зараз, на наших очах, за нашою участю, і, яка є справжньою трагедією безпосередньо для наших сімей. Війна за Незалежність України, породжує нових героїв і підтвердженням тому є тисячі солдатів і офіцерів, нагороджених державними орденами і медалями за мужність і героїзм, проявлені на Сході України…
Але в історії, як і в житті будь-якої людини, є події, дати, імена і потрясіння. У цих історичних трагедіях страждає і кожна людина і цілий народ. Прості хлопці, які ще вчора працювали на землі або вчилися в університеті, подібно до Героїв Крут, змушені були підніматися в атаку на Донбасі. Вони захищали і захищають зараз свою землю, батьків, братів і сестер, друзів і подруг. Їм було страшно йти на смерть, підставляючи себе під кулі, але вони гинули аби ми жили … А на їх Батьківщині люди ставлять «за упокой» свічки у церквах, споруджують монументи аби пам’ять про загиблих була жива завжди…
Саме такою простою людиною був Сашко Чебаненко, який мешкав на станції Переяслав, працював у Києві й одним з перших, у 2014 році, пішов до військомату аби записатися добровольцем на фронт. Без пафосу, але за покликом свого серця. Був зарахований у 30 окрему механізовану бригаду, і чесно воював… Втім 7 травня 2015 року, біля міста Артемівськ (Донецька область) Олександр Чебаненко загинув у бою, у віці 29 років…
Доля його родини також трагічна. Мама сама виховувала його та старшу сестричку, але сьогодні, серед живих уже не залишилося нікого з Чебаненків, саме через це образ Олександра був обраний для уособлення пам’яті по усіх загиблих воїнах Переяславщини, який втілив у бронзі й граниті відомий український скульптор, член Національної спілки художників України – Володимир Микитенко. Меморіал було вікрито у Переяславі – Хмельницькому 23 квітня 2019 року. Величезна кількість переяславців, тоді, разом із учасниками операції Об’єднаних сил та Антитерористичної операції, духовенством, старшокласниками ліцею «Патріот», представниками влади, зібралися на відкриття аби схилити голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя за Україну, організатори пам’ятного дійства згадали поіменно земляків, загиблих у війні. Воїни з Переяславщини — Станіслав Зінчиков, Андрій Моругий, Сергій Лазенко, Олег Дога, Володимир Корнєв, Роман Гриценко, Олександр Чебаненко, Олександр Довгий i Віталій Вашеняка — назавжди залишаться небесними охоронцями Вітчизни від російської навали.
Створення монументу ініціював уродженець Переяславщини – Віталій Ярема, відомий політик уродженець цих місць.
«Це наш борг не лише перед тими, хто загинув за нашу свободу, але й перед прийдешніми поколіннями моїх земляків аби вони пам’ятали якою ціною нам дісталась нам наша незалежність» – сказав в інтерв’ю для «Нової Доби» – Віталій Ярема, «у цей чудовий парк приходитимуть сім’ї, зустрічатимуться компаніями молоді люди, приїжджатимуть на покладання квітів молодята і вони завжди пам’ятатимуть кому потрібно вони повинні завдячувати нашим мирним життям».
«Я працював над образом солдата, якому набридла війна, він відпочиває на скринях від зброї, в окопі, неначе трохи втомився від боїв. Я зробив його таким ніби на противагу «радянському героїзму» у вигляді бійців, які «вічно рвуться у бій». Я вважаю, що це, так би мовити, різний героїзм. Наші українські воїни боронять свою батьківщину прагнучі миру для себе і для всієї Європи, без якихось агресивних планів стосовно своїх сусідів. Тому я побачив саме такий образ» – говорить кореспонденту «Нової доби» – скульптор Володимир Микитенко.
Минуло вже два з половиною роки й «Нова Доба» вирішила відвідати Переяслав і, зокрема «Монумент воїнам Переяславщини, які загинули в боях за Україну», треба сказати, що міська влада довела сквер пам’яті до ладу: укладені пішохідні доріжки до монументу встановлені акуратні лавочки і урни, упорядковано газон…
Автор цих рядків, також пишається своєю причетністю до створення монументу: від погодження зовнішнього вигляду усього ансамблю до найму місцевих плиточників, що оздоблювали монумент, було моєю роботою. Але, мені було приємно і почесно брати участь у створенні Монументу воїнам Переяславщини, які загинули в боях за Україну… Це та маленька данина пам’яті, людям, які загинули за те, щоб ми зараз жили…
Чому не можна забувати війну? Пам’ять – це той єдиний спосіб, як ми можемо сказати спасибі тим хто навіки пішов аби ми жили! Пам’ятаючи, про нещастя, які принесла для України війна, ми доводимо, що принесені жертви не були марними. Коли в 2014 році діти, батьки, чоловіки – йшли воювати, вони були свідомі того, що комусь з них не судиться повернутися живими, але вони дивилися в майбутнє, вони хотіли аби Україна була вільною, незалежною і європейською державою. Тепер у нас багато героїв! Слава Богу, багато хто повернувся живим! Вони пройшли через всі жахи війни і передали свою історію іншим. А мертвих повинні шанувати і пам’ятати ми… Як заповіт – берегти Україну!
Олег Спорников
Усі фото автора
