Цього тижня, третій комітет Генасамблеї ООН на своєму засіданні схвалив проєкт посиленої резолюції щодо ситуації з правами людини в Криму. Це рішення привітав український Міністр закордонних справ – Дмитро Кулеба, він відзначив, що у документі вперше зафіксована підтримка Кримської платформи… Щиро радіючі від того, що таке голосування відбулося, мене не полишає занепокоєння від від того факту, що у МЗС, поки що, жодним чином не озвучували: у який спосіб будуть покарані ті, хто в ООН голосував проти резолюції, а відтак і проти українського суверінітету над усіма своїми територіями…
Документ підтримали 64 країни, 93 утрималися і 20 проголосували проти, а саме: Вірменія, Білорусь, Камбоджа, Китай, Куба, КНДР, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Малі, Нікарагуа, Філіппіни, Російська Федерація, Сербія, Судан, Сирія, Венесуела і Зімбабве. Як бачимо, у цьому строкатому вінегреті, переплелися, країни -вигнанці, авторитарні азіатські та людоєдські африканські режими.
Голосуй або програєшь?
Однак почати хотілося б з вельми цікавого списку країн, що утрималися при голосуванні. Серед утриманців є країни, які позиціонують себе, як українські прихильники і є нашими великим торговими партнерами, наприклад: Бразилія, Чилі, ПАР, ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія, Південна Корея, Сінгапур тощо. Я вважаю, що українському Урядові, до остаточного голосування по цій Резолюції, треба, як кажуть, попрацювати з цими країнами аби їхнє керівництво, мало чітке уявлення про масштаб проблем, які РФ, своїми агресивними діями створила не лише для України, але й для усього світу! Адже Статут ООН, абсолютно однозначно забороняє застосування сили проти територіальної цілісності держав, зокрема шляхом анексії, окупації або будь-якої іншої форми розчленування державної території. Потрібно щоденно нагадувати країнам, “що сумніваються”, що цей принцип виник одночасно з самим утворенням суверенних держав у світі. Тоді як розвиток принципу заборони сили та загрози силою, сприяв розвитку принципу територіальної цілісності, пов’язуючи незаконність застосування сили з незаконністю наслідків… Окрім того, документ закликає Росію припинити «безпідставні затримання та арешти» жителів Криму та звільнити громадян України, які перебувають за ґратами «незаконно», а також у ньому наголошується на винятковій відповідальності окупанта, тобто Росії , щодо забезпечення окупованого Криму усім необхіднисм, зокрема питною та прісною водою. Тому, навіть утримуючись при голосуванні за Резолюцію, яка засуджує агресію і відторгнення від України, значної частини її території, відповідні Уряди держав, на мій погляд, ставлять під сумнів власну територіальну цілісність і непорушність кордонів.
Друг мого ворога…
Ще більше роздратування викликають країни, які проголосували проти Резолюції щодо ситуації з правами людини в Криму. І тут мова не йде про людожерські режими – сателіти Росії, на кшталт Білорусі, КНДР, Куби, Зімбабве, Судану, Венесуели тощо – у цих країнах, при владі є незаконнообрані диктатори, для котрих права людини вже давно є просто пустим звуком. Але повне розчарування викликає позиція Індії та Китаю, які прекрасно знають, що таке сепаратизм і агресія, і які, водночас є нашими найбільшими торговими партнерами. Незрозумілою і недружньою до України є також позиція пострадянських країн, які самі, у будь-який час можуть стати жертвами російськоїх агресії і стосовно яких, російські політики неодноразово висловлювали територіальні претензії, наприклад Казахстан. Ще буквально, навесні цього року, із російської Держдуми лунали заклики, що “російський простір відновить свої кордони (за рахунок Казахстану – О.С.) і буде наведений порядок“. А у грудні 2020 року депутат державної думи від партії “Єдина Росія” В’ячеслав Ніконов на телебаченні заявив, що “Казахстану просто не існувало, північний Казахстан взагалі не був заселений”. Натомість, Україна завжди поважала територіальну цілісність та суверінітет Казахстану. Між нашими країнами встановилися добросусідські відносини, на основі Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Казахстаном від 20.01.1994., а загальний обсяг торгівлі (товарами і послугами) між Україною і Казахстаном склав у 2020 році – $813,4 млн., експорт українських товарів і послуг до Казахстану за цей період склав $365,9 млн., імпорт з Казахстану в Україну за цей період склав $447,5 млн. Прямі інвестиції з України до Казахстану за 2020 р. склали $1,1 млн. та у порівнянні з 2019 р. збільшилися на $0,2 млн. або на 22,2%.
У своєму інтерв’ю українському Інтернет-порталу LegalHub Посол Казахстану в Україні Дархан Калєтаєв розповідав про те, що Казахстан може збільшити постачання продукції нафтохімічної, металургійної, харчової, хімічної, машинобудівної, будівельної галузей.
Великий потенціал для розвитку співробітництва, на думку посла, є в галузі сільського господарства. Але, мабуть, головною ідеєю, яку озвучив посол, став геоекономічний проект, спрямований на формування транспортного коридору через казахстанську та українську територію: «Україна, як і Казахстан, стоїть великим магістральним маршрутом Великого Шовкового шляху. По ньому торгівля та інвестиції можуть рухатися від моря до Атлантики. Казахстан може виступити таким інвестиційно-фінансовим, транспортно-логістичним хабом, який просував би торгові потоки з Південно-Східної Азії до Східної Європи. Українська сторона вже має пропозиції щодо відкриття своїх представництв на Міжнародному фінансовому центрі «Астана» та в технопарку «Astana Hub».
Отже, як з такими грандіозними економічними планами поєднуються голосування в ООН, які фактично не підтримують територіальну цілісність України, дуже складно пояснити. Як власне і позицію інших пострадянських держав, зорема Вірменії, Киргизстану, Білорусі. Зрозуміло – ці країни, знаходяться у екномічній та політичній залежності від країни – агресора, але тоді вони мають нести солідарну відповідальність за свою позицію в ООН. Станом на сьогоднішній день, загальний обсяг зовнішньої двосторонньої торгівлі товарами між Україною та Киргизстаном, становив у січні-червні 2021 року – $24,41 млн. і збільшився порівняно з аналогічним періодом 2020 року – на $6,8 млн. або на 38%. Експорт товарів з України до Киргизстану – становив $23,45 мільйони (зростання на 41 % порівняно з аналогічним періодом 2020 р.). З Вірменією, у свою чергу, у 2020 році обсяги торгівлі товарами та послугами становили $136,7 млн. У 2020 році в структурі українського експорту до Вірменії домінували: тютюн , м’ясо та їстівні субпродукти, чорні метали, молоко та молочні продукти, яйця птиці, натуральний мед, цукор, електричні машини тощо. Одним словом, є чим ризикувати при подальшому проведенні недалекоглядної міжнародної політики…
Відокремити зерна від полови!
З огляду на все вищесказане, на думку спадає, що можливо українській владі треба замислится над створенням списку недружніх до Україні країн або запровадити інші санкційні механізми, які можна буде застосовувати до країн, які систематично виявляють неповагу та недружність до нашої країни. В рамках подібних заходів можна було б застосовувати повне або часткове переривання економічних відносин, заборони на будь-які види повідомлень, заморожування активів, заборону на постачання озброєнь та військової техніки, заборону на переміщення тощо.
Сергій Сидоренко з “Європейської правди“, вважає, що: “санкції проти тих, хто голосує проти України в ООН, мають бути. Але необхідно диференціювати їх, розуміючи, що голосування спільно з Росією мають різні обставини і не завжди прирівнюються до визнання “російського Криму”.
Наприклад, Вірменія чи Сербія голосують разом з Москвою, однак у заявах від імені своїх держав, вони ніколи невизнавали Крим – російським ба навпаки, наголошували на визнанні цілісності України”. “Також важливо розуміти” – говорить Сергій Сидоренко у коментарі для “Нової Доби”, “що нинішні кримські резолюції ООН йдуть значно далі за питання цілісності України. У цих резолюціях дуже багато йдеться про права людини, і саме через це є держави, які голосують проти них. Бо вочевидь, не хочуть аби подібні рішення ухвалювали стосовно них, наприклад: Китай. Тоді як Нікарагуа, скажімо, встановивши дипломатичну присутність у Криму – явно перетнуло “червону лінію”, і на такі недружні кроки, наша держава має реагувати.”
На думку, Вадима Гордіна, директора міжнародного департаменту Інституту розвитку самоорганізації населення: ” такі заходи (диференційовані санкції проти недружніх держав – О.С.), насамперед, можна було б застосувати проти країн, які не лише підтримують російських окупантів, а й самі порушують права людини у власних країнах – таких, наприклад, як Нікарагуа, де щойно завершилися невизнані жодною демократичною країною “вибори”, де “переміг” диктатор Ортега, який усівся у своє крісло ще за часів Брежнєва! Або проти Судану, де військова хунта, влаштувала військовий заколот і розстрілює мирних демонстрантів, але при цьому впритул не бачить жодних порушень прав людини у Криму”.
“Ті ж з режимів, які визнали результати “референдуму” у Криму, мають бути, як мінімум, попереджені про наслідки таких дій! Але я не бачив від нашого МЗС, жодних заходів з цього приводу” – підсумував Вадим Гордін.
Я вважаю, що українське зовнішньополітичне відомство, повинно чітко реагувати і вживати, як кажуть, відповідних заходів, що скажімо – Афганістану, де після встановлення легітимної влади у Афганістані, потрібно чітко встановити, чи зберігається у новому уряді цієї країни, позиція щодо Криму, яку визначив ще колишній президент Карзай, який офіційно заявляв: «Ми поважаємо рішення людей в Криму, яке було зроблене на нещодавньому референдумі. Це свідчить про те, що Крим є частиною Російської Федерації». До речі, після цієї заяви для Афганістану не настало жодних дипломатичних або політичних наслідків. Як власне і для ще одного “російського друга” – Зімбабве, оскільки міністр охорони навколишнього середовища – Касукувере, став першим неросійським політиком, який відвідав Крим з моменту його анексії в березні 2014 року, “щоб надати поради щодо боротьби з міжнародними санкціями”… Справді, влада його країни добре знається на цьому питанні, оскільки ЄС та США наклали санкції на Зімбабве, ще два десятиліття тому, після рішення тогочасного керівництва держави розпочати земельну реформу, унаслідок якої частина громадян Зимбабве залишилась без цієї самої землі.
Але і цей “візит” також минувся без наслідків для зимбабвійського режиму, який продовжує, як кажуть росіяни “на голубом глазу” голосувати в ООН солідарно з режимом Путіна.
Прекрасно функціонують в Україні бізнесмени, організації та дипломатичні представництва інших держав, які систематично виявляють ворожу позицію щодо України. Редакція газети “Нова Доба”, планує направити запити до українського МЗС з метою отримати інформацію про те, які заходи дипломатичного та політичного характеру було, і ще буде застосовано до держав, які синхронно з путінським режимом голосують в ООН, а також проводять політику підтримки дій окупантів на окупованих територіях України.