З 4 до 11 жовтня у п’яти українських та шести чеських містах відбулися кінопокази документального фільму “Вкорінені” (2024) від громадської організації “Пост Беллум–Україна”. Історії болгарсьої, єврейської, кримськотатарської та угорської спільнот розкриваються у фільмі крізь призму особистих свідчень та спогадів Лєране Ханум Куртнебі Кизи, Валентини Нікіруй, Петера Гергелі та Павла Козленка. Усі кінопокази супроводжувалися обговореннями з локальними національними спільнотами, командою проєкту та аудиторією.
За різними даними, в Україні проживає понад сотню різноманітних національних спільнот. Їхній досвід – важлива частина української історії й сьогодення, особливо в умовах війни, коли представники/-иці цих спільнот разом відстоюють свободу країни. Щоб зберегти й зробити видимими ці голоси, команда “Пост Беллум–Україна” у 2023 році розпочала проєкт, присвячений пам’яті національних спільнот України. Під час експедицій у Львів, Одесу, Галич та на південь Одещини було записано свідчення 15 представників/-иць 11 етнічних громад, серед них: болгарська, гагаузька, кримськотатарська, караїмська, єврейська, угорська, молдовська, ромська та інші. Їхні історії відображають не лише особисті життєві досвіди, але й спільні травми – депортації, репресії радянських часів, побутову ксенофобію.
На основі цих інтерв’ю у 2024 році команда створила короткометражний документальний фільм «Вкорінені» (Rooted). Режисер фільму – Максим Гнип, продюсерка – Євгенія Нестерович. У 25-хвилинній стрічці герої та героїні діляться спогадами про дитинство, родинні традиції, ставлення до рідної мови й релігії, роздумами і сподіваннями на майбутнє України.
Цього року за підтримки Європейського Союзу у програмі Дім Європи команда змогла організувати покази фільму з подальшими обговореннями в Україні та Чехії, і таким чином зібрала ще більшу мережу представництв національних спільнот в регіонах.
У Одесі, де знімалися частина свідчень до цієї колекції, до дискусії долучилися представник кримськотатарської спільноти Февзі Мамутов, голова ГО “Кримські татари Одещини” та депутат Одеської обласної ради, Ярослава Різникова, заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, та представниця ромської спільноти, Зінаїда Прокопенко – громадська активістка, блогерка і радниця з адвокації у ГО «Голос Ромні». Модерувала дискусію Олександра Худинцева, фотографка та інтервʼюверка проєктів ГО «Пост Беллум» в Одесі. Учасники зустрічі розмірковували про спільність історичної памʼяті для етнічних українців і національних спільнот та корінних народів України, наголошували на потребі переходу від поверхневого сприйняття культури до більш глибокого. Розглядали приклади вдалих практик: курси кримськотатарської мови, де разом навчаються кримські татари та етнічні українці, кінофестиваль «ОКО», започаткований спільнотою бесарабських болгар, сучасні ромські медіапроєкти, які долають розповсюджені стереотипи. Окремо підкреслили, що нині однією з головних точок перетину є спільне протистояння російській агресії, де представники різних національних спільнот та корінних народів України стоять пліч-о-пліч з етнічними українцями. Зустріч завершилася думкою, що голоси національних спільнот мають звучати гучніше, а завдання більшості суспільства — підтримувати цю багатоголосість.
У Львові фільм презентували в УКУ, розмову після перегляду модерувала доцентка кафедри культурології Гуманітарного факультету Ірина Старовойт, до обговорення приєдналися Амет Бекір, голова ГО «Арекет», менеджер культурних програм Кримськотатарського культурного центру у Львові; Петер Гергелі, перекладач, співорганізатор Товариства культури львівських угорців; Владислава Москалець, історикиня, дослідниця єврейської історії Східної Європи. Розмова точилася навколо того, наскільки спільними є тяжкі і травматичні досвіди ХХ століття української та інших національних спільнот – і як цей складний досвід дає нам більше ресурсу для співчуття і взаємодопомоги.
В Ужгороді розмова відбувалася у неформальній атмосфері арт-простору ЛІС. Модерував її Павло Леньо, доцент кафедри археології, етнології та культурології Ужгородського національного університету. Поговорити про специфіку національних спільнот на Закарпатті прийшли Ілдика Молнар, журналістка обласної ТРК ТИСА, редакторка телекомпанії ТВ-21 Унгвар, Йожеф Резеш, голова фундації Україно-угорського регіонального розвитку молоді, Яна Дудаш-Рижак, голова товариства словацьких жінок «Довіра», та Сільвія Мігалко, редакторка редакції регіонального контенту з тематики нацменшин Закарпатської області на Суспільному. Найбільше йшлося про локальні особливості: тут як мало де можна зустріти ще осередки компактного проживання, зокрема, угорської спільноти. Також говорили про зсуви історичної пам’яті національних спільнот, які потрапили під радянські репресії та депортації після ДСВ, але не уникли і радянізації пізніше.
Як передавати культурну спадщину, а саме мову і традиції, наступному поколінню, вже цілком глобалізованому і урбанізованому? – про це ішлося мало не на всіх обговореннях кінострічки. Та в Дніпрі, у Бібліотеці української діаспори ім. Джона Маккейна, це питання актуалізувалося ще й тому, що серед публіки переважала молодь та юнацтво, для яких історії про “п’яту графу” у паспорті та радянські способи суворого нагляду за кожним громадянином були цілком вже невідомими історичними фактами. Тож модераторка розмови Світлана Каюк, доцентка кафедри історії України ДНУ ім. О.Гончара, дала нагоду студентам розпитати присутніх на презентації кримського татарина, Мустафу Кемаля (голову кримськотатарського культурно-освітнього центру та релігійної організації «Промінь Ісламу») та вірменина Давида Карібяна (архітектор, активіст вірменської громади м. Дніпро) усе, що їх цікавило – і це була довга і наповнена розмова про культурні відмінності.
Спікерами події у Чернівцях стали єврейка, власниця книгарні «Букініст» Марина Лібанова, молдаванин і ветеран російсько-української війни Олег Лакуста, румун, краєзнавець і дослідник Володимир Акатріні, а також журналістка, теле- та радіоведуча, представниця Товариства австрійсько-німецької культури у Чернівцях Марина Скінтей. Модератором зустрічі став підприємець, громадський активіст і представник єврейської громади Михайло Крайс. Під час події герої ділилися спогадами про досвід мирного співжиття різних етнічних груп на Буковині. Вони пригадували, що колись звичним було знати по три-чотири мови — щоб, зайшовши до крамниці, власники якої належали до певної спільноти, звернутися до них їхньою рідною мовою. Учасники також говорили про значення слова «український» у власній ідентичності (український єврей, українська болгарка тощо) — як про поняття, що виходить за межі етнічного походження і відображає глибоке вкорінення їхніх родин та предків у житті й історії України. До обговорення долучилися також глядачі. Інга Вітталь, членкиня Ради німців України, розповіла про трагічні переселення буковинських німців під час Другої світової війни, здійснені як представниками гітлерівського режиму, так і радянської влади. Ніяра Мамутова, кримська татарка, волонтерка та керівниця ГО «Ана Юрт», поділилася особистою історією втрати дому і як наслідок неможливістю повноцінно передати своїм дітям культуру й традиції. У 2014 році вона була змушена залишити Крим і переїхати до Запоріжжя, а після повномасштабного вторгнення 2022 року — перебратися до Чернівців.
Чеське турне кінофільму супроводжували обговорення з громадською активісткою та менеджеркою українсько-кримськотатарського літературного проєкту «Кримський інжир / Qırım inciri» Еліною Новохацькою. Вона розповідає:
«У Пардубіце мене питали про життя в Криму, і я розповідала про переслідування, про закриття шкіл, як мови (українська і кримськотатарська) там забороняються. В Оломоуці трошки про культуру говорили, я розповідала про їжу, про каву… На юридичному факультеті про Меджліс говорили, і я намагалася перевести це на юридичні терміни, міжнародне право.
Я заходила до цієї пригоди без очікувань, і мені просто було цікаво подивитися, як воно є. Я думаю, що людям однозначно було корисно дізнатися, що в нас є різні меншини, і що незважаючи на те, що вони такі різні, все-таки проживають спільний досвід протягом радянської окупації, відновлення під час незалежної України, і всі приблизно однаково проживають повномасштабне вторгнення».
Окрім кінопоказів, у рамках проєкту творча команда у співпраці профільними експертами створили серію з семи коротких анімаційних роликів про цікаві епізоди з життя єврейської, кримськотатарської, вірменської, ромської, польської, болгарської та грецької спільнот в Україні. Усі відео доступні на сторінках Пост Беллум – Україна, і до кожного з них також зібрано низку першоджерел, де про кожну спільноту можна дізнатися більше і глибше. Найближчим часом запланована також серія з семи публікацій у спецпроєкті The Ukrainians Media. Цим різноманіттям форматів авторки проєкту також хотіли показати, що тема національних спільнот може бути репрезентована у сучасних цікавих форматах, і розширювати наші уявлення про те, чим є українська політична нація, і з яких спільнот складається наше суспільство.
Проєкт “Вкорінені. Національне різноманіття як основа державної стійкості” підтримується Європейським Союзом за програмою Дім Європи.
Стежте за проєктом на наших сторінках:
Українські свідчення у архіві Memory of Nations
З питань співпраці звертайтеся:
Вікторія Солов’юк
+380989638125
