Київська область знову опинилася в центрі країни, що воює, але не лише на фронті — економічно, соціально, ресурсно. На тлі регулярних обстрілів, мобілізації, евакуацій та інфраструктурних втрат Київщина намагається зберегти економічну стійкість. Однак результати перших двох кварталів 2025 року демонструють: ситуація складніша, ніж про це говорять офіційні зведення. За даними ГУ ДПС у Київській області, податкові надходження до бюджету регіону становили понад 27 мільярдів гривень. Це більше ніж у 2024 році, проте частина цього зростання пояснюється інфляцією та зміною порядку адміністрування.
Основними джерелами наповнення бюджету залишаються податок на доходи фізичних осіб, ПДВ та податок на прибуток. Водночас кількість підприємств, що припинили діяльність, залишається високою: з початку року ліквідовано понад 5 тисяч суб’єктів господарювання. Більшість — мікро- та малий бізнес, для яких війна стала надто великим випробуванням. Серед основних причин — зростання фіскального тиску, проблеми з логістикою, обмежений попит і банальна відсутність фінансової подушки. За даними аналітичних центрів, кожне четверте підприємство регіону нині працює в режимі мінімального навантаження, тобто виживання. Навіть у центрі столичного регіону бізнес втрачає фінансову витривалість. Поряд з цим залишається серйозною проблема тінізації: близько 30 відсотків мікропідприємств продовжують працювати в напівлегальному статусі, використовуючи неофіційних працівників або приховані обороти. Це прямий наслідок складнощів у адмініструванні податків, зростання перевірок і відсутності доступної підтримки з боку держави. Урядова Національна стратегія доходів до 2030 року декларує створення рівних умов для всіх платників, але на практиці Київщина не отримала конкретних програм пільгового кредитування, податкових канікул для переміщених підприємств чи грантових стимулів для кооперативного сектору. Місцеві громади часто змушені діяти самостійно, вишукуючи ресурси на підтримку локального бізнесу через муніципальні програми. У сфері промисловості тенденція ще гірша: частина підприємств у зоні регулярних повітряних тривог простоює. Проблеми з електропостачанням, дефіцит сировини, евакуація кадрів змушують зупиняти навіть ті підприємства, що намагалися працювати на експорт. Будівельна галузь регіону зупинилася майже повністю: нові проєкти не розпочинаються, ринок житла заморожений. Ринок праці теж реагує відповідно: рівень безробіття офіційно складає близько 9 відсотків, але реальна цифра суттєво вища, оскільки значна частина безробітних не реєструється в центрах зайнятості. Поширеним стає явище прихованого безробіття, коли люди працюють неповний день або взагалі без оформлення. Одночасно, у сфері малого бізнесу спостерігається ріст нового типу підприємництва: послуг для військових, ремонтних майстерень, виготовлення амуніції, локальної переробки продуктів харчування. Такі бізнеси не лише виживають, а й підтримують обороноздатність області. Однак їхній масштаб обмежений. Криза продовжує вичерпувати і без того виснажену систему соціального захисту. Виплати внутрішньо переміщеним особам, витрати на евакуацію, ремонти укриттів і підтримку інфраструктури лягають на бюджети громад. Багато місцевих рад констатують: власні надходження не покривають навіть захищені статті витрат. Держава надає дотації, проте вони нерівномірні і часто запізнюються. Вихід із цієї економічної пастки можливий лише через стратегічний підхід. Київщина потребує окремої програми регіонального відновлення, з фокусом на підтримці малого бізнесу, релокованих підприємств, розвитку кооперативів, пільгового оподаткування та залучення інвестицій у переробку і сільське господарство. Одночасно необхідно спростити адміністрування для підприємців, обмежити фіскальний тиск, забезпечити реальну консультативну підтримку для малого бізнесу. Важливим залишається доступ до кредитування, в тому числі через муніципальні банки або гарантовані державою програми. Проте навіть найкращі економічні ініціативи не спрацюють без елементарної безпеки. Київщина залишається під загрозою обстрілів, а будь-яка ділова активність залежить від елементарного захисту інфраструктури та людей. Блокові генератори, стабільний зв’язок, захищені склади і логістика — це те, чого потребує бізнес для виживання. У нинішніх умовах підприємництво — це вже не лише про прибуток, а про економічний фронт. Підприємець, який продовжує працювати, платить податки, не звільняє працівників — стає таким самим оборонцем, як солдат на позиції. Це не пафос — це реальність нашого тилу. Київщина тримається, але ресурс цієї витримки не безмежний. Бізнесу потрібна не просто підтримка. Йому потрібна стратегія виживання. Інакше навіть після перемоги підняти економіку буде важче, ніж сьогодні її втримати.
Вадим Гордін. економічний оглядач “Нової Доби”
