Я стою біля вузького коридору шпиталю в Одесі. Позаду мене — тиша, лише ряди ліжок із пораненими. Переді мною — чоловіки, які ще вчора стояли на передовій. Сьогодні вони тут. Тілом поранені, але духом незламні… Серед них читає спокійну молитву — священник Володимир Кузнецов, військовий капелан, який прийшов не з чернечої келії чи спокійного храму — він тут, серед наших: у шпиталях, на передку, там де війна перетворюється на спосіб життя і боротьби за життя.

У руках у отця Володимира — список з ікони, привезений зі Святої Гори Афон: образ Богородиці «Заступниця». Ця ікона — не просто красива картина, це не релігійний предмет. Це захист для тих, хто втратив побратима, хто бачив вибухи фпвішек, хто знає, що таке ніч без сну і води — вона стає знаком надії, обіцянкою захисту і небесного заступництва…

Буття капелана на фронті

Коли я вперше побачив отця Володимира, він саме шепотів молитву над маленькою групою поранених. Він читав тихо, але не заради жалобного суму. Його церковна ряса — не декоративна, вона з шевроном, вона зі слідами крові й сліз. Він говорить просто: «Тут не лише тіло поранене. Дух наш теж поранений. Без віри — слабкість. Без надії — капітуляція. Ми молимось не тільки за те, щоб тіло стало здоровим. Ми молимось, щоб душа не зламалась».

Я бачив, як він підходить до хлопця, на інвалідному візку, і тихо кладе руку на його плече й каже не абстрактні слова. «Ти не сам. Ми — Україна і з нами Бог». І він щодня демонструє це своїми діями та своїми молитвами.

Тут і далі фото: Олег Спорников. Нова Доба

Тут, серед шуму сирен, скреготу каталок, запаху ліків і кроків медсестер — капелан стає тилом і форпостом кожному бійцю. Бо коли тіло поранено — потрібна медична операція, але коли дух поранено — потрібна віра, потрібна справжня підтримка.

Ікона «Заступниця» з Афону

Ікона Арсаньетиса  «Заступниця» є символом! Там на Горі Афон — духовному центрі православ’я, місці, де монахи десятиліттями живуть заради молитви і покаяння, ця Святиня називається – Arsaniotissa (іноді «Арсаньєттас», «Арсаніотіса») — Пресвята Богородиця Заступниця, яка настільки шанована серед вірян, що її називають «Та, що відповідає», «Та, що заступається». Це саме образ, про який отець Володимир говорив на молебні, коли тримав у руках список з цієї ікони, освяченої на Афоні. Ця ікона — не просто зображення. Вона — ворота до небес. Вона — благословення для тих, хто втомився від війни. Для тих, хто спить на жорсткому ліжку в шпиталю. Для тих, хто втратив побратимів. Для матерів, які чекають… Вона — надія, що проростає навіть під обстрілами. І суть її така: Богородиця не лиш молиться за нас, вона — заступається за Воїна, вона — та, хто стоїть між нами і темрявою. Коли я бачив, як поранений солдат піднімає погляд і бачить образ — я помітив у його очах не лише біль, але і відлуння віри.

Протистояння ворогам — без компромісів

І поки ми, українці, стоїмо, слід пам’ятати: ворог не лише штампує танки, він намагається зламати наш дух. російські окупанти — вони прийшли не просто з артилерією, вони прийшли з брехнею, з ненавистю, з амбіціями. Але тут, у палатах шпиталів, усі ті, хто бачив їхню звірячу сущність у обличчя, і у них є віра, є людська гідність. “Отець Володимир — він не дозволяє нам здаватися. Він благословляє бійців, і не просто благословляє — він дає нам зброю духовну. Ікона «Заступниця» — теж зброя. Не для вбивства, а для захисту, для зцілення, для воскресіння духу.” – каже один з бійців – Денис. «Коли ми падаємо — Богородиця піднімає. Коли ми втрачаємо — вона заступається. Коли ворог приходить — вона нас тримає». — ці слова капелана Кузнецова звучать у проповіді серед стін шпиталю, і на лінії фронту – він каже те саме… “Не можна дозволити ворогові — зламати нас. Не можна дозволити йому — відняти у нас надію. Бо надія — сильніша за снаряд. Віра — міцніша за бетон”

Лірична тиша й сурова правда

Коли я виходив із шпиталю в Одесі, позаду мене світило листопадове сонячко і лагідно плескали хвилі Чорного моря. Місто живе. Воно прекрасне і колись веселе, але поранене рашиськими шахедами…  І отець Володимир стоїть на порозі шпиталю, як страж. Це не просто емоції журналіста. Це — репортаж із передової духовного фронту. І коли стіни лікарняних палат хитаються від бою за життя — там, серед аптечок і гіпсових пов’язок, народжується справжня міцність – українська сила!

Коли війна ламає, Богородиця піднімає! Коли ворог нас боїться — значить, ми на правильному шляху… І ми переможемо — не лише зброєю, а й вірою. Бо тут — наша земля. І образ «Заступниці» — серед нас.

Олег Спорников. Одеса – Київ. Матеріал написаний за підтримки Фундації “Чинність закону”

Р.S. У той день, коли я повертався до Києва з Одеси, дорога здавалася тихою. Але в ту ж ніч — з 13 на 14 листопада 2025 року — російська мразота знову вдарила по нашій столиці – Києву. Вдарила, як завжди — підло, у темряві, у сон людський, у життя беззбройних. Загинули люди. Мирні кияни. Наші з вами брати й сестри. Ті, що просто хотіли спати, прокинутись, піти на роботу, обійняти дітей. Але московська смерть не має серця, не має обличчя. Вона не воює — вона нищить. І знову, серед диму і уламків, наші рятувальники дістають тих, хто вчора ще жив. Київ – місто, що стоїть понад тисячу років, коли москви ще не існувало навіть серед боліт. Місто, яке вистояло під монголами, під німцями, під імперіями — стоїть і зараз. І стоятиме. Бо не може зламатися те, що побудоване на правді, на вірі, на любові до землі своєї.