Коли весна в Україну приходить не дзвоном церковних дзвонів, а виттям сирен, коли замість пахощів паски в повітрі — запах гару, коли у кожному селі і місті Страсний тиждень — не символ, а щоденна реальність, ми стаємо ближчими до розуміння справжньої суті Великодня.
Україна живе через біль. Через втрати. Через розриви снарядів і слова прощань, яких не встигли сказати. Страсний тиждень тут — це не просто підготовка до свята, це глибока і болісна хода через особисту Голгофу. У кожному домі, де немає світла — але є свічка на іконі. У кожному серці, де замість весняного легкодухого спокою — молитва про те, аби рідні дожили до завтра. У кожній дитині, яка ліпить писанки у підвалі замість того, щоб готувати кошик із бабусею.
Хтось скаже — яке свято, коли поруч гинуть? Але саме в цьому — сила Великодня. Бо це свято перемоги життя над смертю. Над темрявою. Над відчаєм. І українці, як ніхто інший, це сьогодні розуміють.
Україна проходить свій хресний шлях. Наш Ісус в окопах. Наші апостоли — волонтери. Наші храми — це підвали багатоповерхівок. Але разом із цим — ми несемо у собі надію. Ту саму, яка не вмирає навіть під ракетним обстрілом. Ту саму, яка щодня змушує вставати з колін, ремонтувати, шити, молитися, тримати стрій.
Світло Великодня не просто символ — це мета. Воно в очах тих, хто попри біль вірить у повернення. У перемогу. У воскресіння України після темної ночі.
Ворог хоче знищити нас фізично. Але він ніколи не знищить нашу Віру. Бо у цьому тижні, коли Христос страждав — ми розуміємо, що і наш біль має сенс. Ми очищуємося, щоби стати сильнішими. Ми долаємо страх, щоб залишитись людьми. Ми проходимо Страсний тиждень, щоби зустріти Великдень — у душі, у серці, в кожному пострілі за правду.
Цей Великдень буде не про столи. А про тишу. І про внутрішнє світло. Про те, що Україна — не зламана. І ніколи не буде. Бо воскресіння — вже в дорозі.
🙏 Слава Україні. Світла Пасха прийде — і до нас.
Олег Спорников. квітень 2025
