Київщина, серпень. Пахне свіжим будівельним пилом і фарбою. На подвір’ї школи у звільненій громаді майстри лагодять лавки, хтось фарбує віконні рами, а в коридорах чутно звуки дрилю та дитячі голоси — наймолодші вже приглядають нові класи, куди повернуться 1 вересня.
Ця сцена могла б бути звичною — але тільки не для регіонів, які пройшли через окупацію, обстріли та втрати. Тут кожне нове вікно — перемога. Кожна відремонтована стіна — доказ того, що життя повертається. Що Україна — живе.
У межах проєкту «Відновлення шкіл в Україні», який фінансується ЄС і реалізується ЮНОПС, на Київщині та Чернігівщині повністю відновили ще десять шкіл і садочків. До нового навчального року сюди повернуться близько 2000 дітей. І це — не просто цифра, це — діти, які після років війни знову сядуть за парти у своїх громадах, а не за екранами гаджетів у чужих містах чи країнах.
«Очне навчання — це не розкіш. Це базова потреба дитини бути серед однолітків, розвиватися, відчувати безпеку, рости, як усі. Ми дуже чекали цієї школи», — каже Тетяна, мама п’ятикласника з Бородянки. Їхній дім постраждав під час окупації, родина кілька місяців жила в евакуації, а потім — у тісній квартирі родичів. Повернення до школи — перший крок до повернення нормального життя.
Я пройшлася кабінетами. У деяких класах уже висять розклади, стоять нові парти, пахне деревом. У спортзалі, де ще рік тому зяяла пробоїна від уламка, тепер укладено нове покриття. Підлогу з підігрівом у дитячому садку встановили з урахуванням сучасних стандартів. Замість гіркої тиші — дитячий галас.
Маріанна Франко з Європейського Союзу наголошує: «Це не просто ремонт — це підтримка дитинства, яке війна намагається відібрати». І справді, кожне відновлене вікно в класі — як вікно у майбутнє.
Загалом у межах проєкту відновлено вже 44 заклади в чотирьох областях. І ще понад 30 у черзі — до кінця року. Це — реальна допомога. Не у вигляді гучних слів, а у вигляді дверей, що знову відкриються 1 вересня для реальних учнів. Бюджет у 28 мільйонів євро — це, по суті, інвестиція в нашу незламність.
Від початку великої війни понад 3500 навчальних закладів в Україні постраждали, і 360 — зруйновано вщент. У кожної школи — своя історія болю, втрат і героїзму. Але й нова історія — про відбудову.
Марія Запашник із ЮНОПС каже: «Це — більше, ніж цегла і штукатурка. Це — про надію». Вона права. Адже сьогодні громади не просто лагодять дахи — вони будують впевненість. І не лише в дітях, а й у дорослих. У вчителях, які не покинули школи. У батьках, які пережили евакуацію. У всіх нас.
На дошці в одному з відремонтованих класів уже висить крейдою написане: «Вітаємо у 1-Б!». Я читаю — і раптом ловлю себе на думці, що сльози навертаються. Бо попри війну, попри все, ці діти матимуть вересень. А ми — матимемо майбутнє.
Світлана Камінець, спеціально для “Нової Доби” з Київщини
🕊️ 2025 рік, який навчив нас цінувати парти, мов бронежилети.
