Суть проблеми: в Україні вже кілька років обговорюють зміну підходу до статті 301 КК (виробництво, зберігання, розповсюдження порнографічних матеріалів). Чинна редакція дозволяє карати навіть за приватне володіння чи обмін еротичними зображеннями, що створює широкий простір для вибіркового переслідування й корупційних зловживань. Саме ця «надто широка сітка» й стала каталізатором дискусії про декриміналізацію виробництва/обігу контенту між повнолітніми за згодою за умови жорстких обмежень щодо дітей, насильства та несанкціонованого контенту. Українська преса, не забуває цю тему, не дивлячись на війну, ба навіть у в зв’язку із війною, коли будь-які джерела поповнення нашого бюджету є важливими для економіки. «Нова доба» теж вирішила дослідити цю делікатну, але важливу тему.
Політична економія питання. Попри те, що профільний Комітет ВР ще у грудні 2024 підтримав проєкт №12191 «за основу», тема не доходить до голосування. На тлі зростаючого суспільного інтересу (петиція на сайті ОП за дні зібрала 25 тис. підписів) Президент відповів формально коректно: питання — в компетенції парламенту, пропозиції з петиції передано для опрацювання у ВР. Опозиційні політики при цьому стверджують, що в ОП побоюються «непопулярності» теми. Фактологічно зафіксовано два пункти: 1) законопроєкт пройшов Комітет; 2) петиція змусила Банкову дати офіційну реакцію й переадресувати питання до Ради.
Що саме пропонує декриміналізація. Лінія законопроєкту №12191 проста: вивести з-під кримінальної відповідальності створення/обіг контенту між повнолітніми за згодою, водночас залишити (й навіть посилити) відповідальність за дитячу порнографію, «екстремальне» насильницьке порно, поширення серед неповнолітніх та несанкціонований («revenge/deepfake») контент. Це збалансований підхід, який у різних варіаціях працює в більшості демократичних юрисдикцій. Чому це важливо для антикорупції? Кримінальна заборона, що накриває як торгівлю шкідливим контентом, так і приватні обміни між дорослими, створює простір для дискреції — означає широчезний «люфт» для «контрольних закупівель», перевірок, вилучень техніки та «домовленостей». Заміна кримінального інструментарію на чітке адміністративне регулювання з акцентом на захист неповнолітніх і заборону будь-якого контенту без згоди — природний спосіб звузити поле для ренти у правоохоронній ланці. Це рівно те, що пропонують зробити із 301-ю: прибрати кримінал там, де є згода повнолітніх, і залишити/посилити там, де шкода беззаперечна.
Міжнародний контекст: як це вирішили інші. Велика Британія. Закон про онлайн-безпеку дав регулятору Ofcom повноваження примушувати сайти з дорослим контентом запроваджувати дієві вікові перевірки. Від літа 2025 регулятор відкрив десятки проваджень і публічно аудіює впровадження age-checks великими провайдерами. Це адміністративне регулювання: фокус не на криміналізації згодного контенту, а на недопущенні доступу дітей та прозорості платформ. Франція. З 2020-х років там пряма вимога: «галочка 18+» — недостатня; потрібна реальна перевірка віку. Регулятор ARCOM вибудував технічний референс із вимогою «подвійної анонімності» (верифікація без розкриття особи сайту й без зберігання чутливих даних у видавця контенту). Французькі суди підтвердили пріоритет захисту неповнолітніх і дозволили блокування порносайтів, що не виконують стандарти. Німеччина. Модель JMStV: «закриті користувацькі групи» 18+ (Altersverifikationssysteme) — тобто контент для дорослих дозволений, якщо провайдер забезпечив надійне вікове обмеження; нагляд здійснюють земельні медіа-влади та KJM. Це прицільне молодіжне регулювання замість загальної криміналізації.
США. Доросла порнографія як така — захищена Першою поправкою, за винятком «обсценності» (т. зв. тест Міллера) та контенту з дітьми/без згоди. Ключова тенденція останніх років — штатні закони про вікову верифікацію для доступу до порносайтів; дискусія точиться довкола балансу між захистом дітей і правом дорослих на приватність.
Висновок із порівнянь. У зрілих демократіях дорослий згодний контент не криміналізують, натомість жорстко регулюють доступ неповнолітніх і безкомпромісно карають за контент без згоди та дитячу експлуатацію. Фокус держави — не на каральній «моральній поліції», а на технологічних і процедурних запобіжниках.
Українські реалії цифрової економіки. В Україні парадоксально співіснують кримінальна заборона та фіскальні вимоги до креаторів на платформах на кшталт OnlyFans (дохід оподатковується; моделі декларують заробітки), що фактично визнає дорослий контент економічною діяльністю з ПДФО/військовим збором. Петиція на ім’я Президента з вимогою декриміналізації (лише для згодного дорослого контенту) швидко набрала 25 тис. підписів; остання офіційна відповідь Банкової — передати пропозиції до ВР, де вже лежить проєкт №12191.
Яким має бути український компроміс?
1) Точна кримінальна норма, чіткі винятки.
— Вивести з-під 301-ї дорослий контент за згодою (створення/зберігання/обіг).
— Окремими статтями/частинами посилити відповідальність за: контент з дітьми; несанкціонований контент (revenge, deepfake); «екстремальне» насильницьке; розповсюдження серед неповнолітніх. Це, власне, логіка №12191.
2) Адміністративне регулювання доступу.
— Ввести обов’язок вікової перевірки для платних платформ і сайтів із дорослим контентом за зразками Ofcom/ARCOM/JMStV (із гарантіями приватності: відсутність зберігання персональних даних у видавця контенту, «подвійна анонімність», незалежний аудитор).
— Відповідальність за невиконання — адміністративні санкції, аж до тимчасового блокування ресурсів, що ігнорують приписи регулятора.
3) Антикорупційні запобіжники в правозастосуванні.
— Повна стандартизація «контрольних закупівель»: письмове доручення, відеофіксація від початку до кінця, незалежний захист логу операції, заборона готівкових контактів, обов’язковий миттєвий судовий нагляд за обшуками.
— Прокурорський чек-лист: жодної справи без доведених критеріїв шкоди (неповнолітні, відсутність згоди, насильство, комерційний масштаб).
4) Податково-правовий «білий коридор».
— Спрощена самореєстрація креаторів як ФОП/самозайнятих + інтеграція платформи зі «Дією» для автоматичного нарахування податків.
— Сейф-гарбор для платформ, що дотримуються вікової верифікації/комплаєнсу: обмежена відповідальність у разі добросовісного виконання приписів.
5) Освітній компонент.
— Програми «porn literacy» для батьків/шкіл (цифрова гігієна, згода, ризики шантажу), підтримані МОН/Мінцифри; це стандарт сучасної профілактики в ЄС.
Ризики й контраргументи — і що з ними робити.
«Це підвищить доступ дітей до порно».
Насправді міжнародний досвід показує протилежне: криміналізація згодного дорослого контенту не корелює з кращим захистом дітей. Ефект дають регуляторні вимоги до вікового доступу, технічні стандарти та нагляд.
«Це підриває суспільну мораль».
Україна може — як і інші демократії — розвести мораль та шкоду: забороняти й карати там, де є шкода (діти, відсутність згоди, насильство), і не криміналізувати приватний вибір дорослих у межах закону. Американський тест Міллера і європейські практики дають формули, як це оформити юридично.
«Правоохоронці втратять важелі».
Левова частка зловживань виникає саме через надлишкову криміналізацію. Коли норма стає чіткою, а повноваження — процедурно зв’язаними, корупційні ренти стискаються; ресурс звільняється для справжніх злочинів — насильства, експлуатації дітей, торгівлі людьми.
Політичне вікно можливостей. Суспільна легітимність змін уже проступає: Комітет «за», петиція відпрацьована Банковою, на столі — компромісний текст №12191. Наступний крок — виносити в зал з відкритою аргументацією, одразу прив’язавши декриміналізацію до пакету дитячого онлайн-захисту (вікова верифікація, стандарти приватності, санкції за невиконання) і до антикорупційних процедур у правоохоронній практиці. Саме так зробили Британія, Франція, Німеччина: не моралізували, а прописали техніку, нагляд і відповідальність.
Висновки «Нової Доби»
Україна може перетворити складну морально-політичну тему на раціональну реформу, яка одночасно:
захищає дітей технологічно та процедурно;
припиняє криміналізацію дорослого згодного контенту;
звужує поле для корупційного тиску;
гармонізує норми з європейськими підходами.
Законопроєкт №12191 — це не про «легалізацію порно», а про наведення ладу в праві: жорстко там, де є шкода, і без кримінальних «сірих зон» там, де її немає. Саме такий мінімум потрібен державі, що воює, аби її правоохоронна система займалась реальними загрозами, а не виробляла їх штучно.
Олег Пустельник. «Нова Доба»
Фото: Богдан Федорович
