Державний архів Луганської області: сторічна історія незламності

Архівна галузь є невід’ємною складовою національної пам’яті держави. Вона забезпечує збереження, облік, дослідження та доступ до документальної спадщини, яка відображає історичні, соціальні, економічні та культурні процеси розвитку українського суспільства. Архіви виконують ключову роль у збереженні документів, що мають цінність для наукових досліджень, управління, правового захисту прав громадян і держави. Саме завдяки діяльності архівних установ формується зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім, а також гарантується відкритість і прозорість суспільного життя.

У цьому контексті особливе місце займає Державний архів Луганської області — установа, що здійснює зберігання, облік, охорону та популяризацію архівних документів, які відображають історію рідного краю, його соціальні, політичні та культурні трансформації. Архів виступає не лише сховищем документальних джерел, а й активним учасником науково-дослідної, просвітницької та експертної роботи. Його діяльність є важливою складовою процесу збереження історичної правди та формування колективної пам’яті мешканців регіону.

Літопис Державного архіву Луганської області починається з ліквідації Донецького губернського архіву й утворення на його місці трьох окружних архівних управлінь на підставі постанови Ради Народних Комісарів УССР від 10 червня 1925 року.

Вже у вересні того ж року на Луганщині було започатковано діяльність двох окружних архівних управлінь. 10 вересня розпочало роботу Луганське Окружне Архівне Управління, а 30 вересня — Старобільське Окружне Архівне Управління. Ці установи стали першим офіційним центром архівної роботи в області, забезпечуючи збереження та систематизацію документів різного походження і змісту. Завдяки цьому було закладено надійний фундамент для подальшого розвитку архівної галузі в регіоні.

Першими керівниками новостворених установ стали люди, яким довелося фактично з нуля будувати архівну систему в регіоні. Луганське окружне архівне управління очолив Стрєльцов Микола Трифонович. Старобільське окружне архівне управління — Ячмєнєв Єфим Дмитрович.

На окружні архіви покладалися ключові функції, спрямовані на збереження документальної спадщини. Вони відповідали за облік, зберігання та реставрацію архівних документів, а також здійснювали нагляд за організацією роботи з упорядкування документів в архівах підприємств, установ і організацій. Окрім цього, архіви видавали довідки на основі наявних матеріалів, які засвідчували офіційною печаткою з гербом.

Значним кроком у розвитку архівної справи стала постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 16 грудня 1925 року. Цим документом було запроваджено обов’язкові правила упорядкування архівних матеріалів, які передбачали складання описів документів та їх передачу до архівів для належного зберігання.

У 1926 році архівна справа в регіоні перейшла на новий етап — було розпочато приймання документів на постійне зберігання. Цей процес відбувався поступово, у співпраці з місцевими органами влади, підприємствами, установами та організаціями, які передавали до архівів документи з адміністративною, господарською та суспільною цінністю. До листопада 1926 року у фондах архівних управлінь уже налічувалося 40 архівних фондів на 50 тис. од. зб. Було упорядковано 77 лінійних метрів документальних матеріалів, проведено обстеження архівів 44 підприємств, установ та організацій.

Робота окружного архіву у 1920-х роках проходила в умовах значних труднощів. По-перше, штат архіву був суттєво недоукомплектованим: у різні періоди в ньому працювало лише від 2 до 4 співробітників. У розв’язанні цього питання луганським архівістам суттєву підтримку надавали викладачі та студенти Донецького інституту народної освіти (нині — Луганський національний університет імені Тараса Шевченка). Їхня допомога стала важливим внеском у забезпечення належного функціонування архівів в умовах обмежених ресурсів.

По-друге, серйозні труднощі виникали під час комплектування архівів. Значна частина документів дореволюційного періоду була втрачена через події Першої світової війни та Української революції 1917–1921 років. Як зазначено в листі Довжанського рудоуправління Державного кам’яновугільного тресту «Донвугілля» від 20 лютого 1926 року, документи за 1917–1921 роки збереглися лише частково: частину вилучили війська у 1920 році, а іншу — використали на шахтах через брак паперу. У листі рудоуправління «Паризька Комуна» того ж тресту від 19 лютого 1926 року вказано, що архів за цей період фактично відсутній, оскільки документи не формувалися, а ті, що створювалися, вивозилися або розграбовувалися. Зокрема, відомо, що частину документів було перевезено до міст Дебальцево та Бахмуту, після чого їхня подальша доля залишилася невідомою.  Проте найважливішим питанням стало виділення обладнаного приміщення. Архівні документи зберігалися у тимчасових, не пристосованих для цього кімнатах. Відсутність належних умов значно ускладнювала роботу архівістів.

Лише у 1928 році управлінню виділили будівлю колишнього монастиря, розташовану в зоні підтоплення річки, але це приміщення виявилося непридатним для архіву. У сховищах було холодно і сиро, що швидко призводило до псування документів. Відсутність вентиляції створювала затхлий, задушливий повітряний простір, у якому співробітникам було важко працювати. Фундамент будівлі постійно промокав, посилюючи вологість. В таких умовах працівники часто хворіли.

Навесні 1929 року сильна повінь охопила Луганськ і архівісти доклали значних зусиль, щоб врятувати документи. Більшу частину фондів вдалося евакуювати з будівлі монастиря — частково в приміщення Луганського окружного виконкому, частково — в будівлю окружної міліції. Постраждала лише незначна частина архівних документів. Через відсутність власного приміщення архів змушений був тимчасово розміщуватися у різних міських установах, що ускладнювало роботу та охорону документів.

Центральне архівне управління звернулось до Луганського окружного виконкому з проханням надати нове, придатне для архіву приміщення. Влітку 1929 року архіву передали будівлю клубу «Будівельник». Після капітального ремонту і переобладнання відповідно до нормативних вимог у жовтні цього ж року туди було перевезено всі архівні фонди.

У межах удосконалення архівної роботи Луганське окружне архівне управління приділяло увагу не лише матеріально-технічному забезпеченню, а й інформаційному супроводу своєї діяльності. Із 1927 року архів започаткував власне періодичне видання — бюлетень «Архівний працівник», у якому публікувалася різноманітна інформація про стан архівної справи в окрузі. Випуски друкувалися на стеклографі накладом у 70 примірників. Видання слугувало як для обміну досвідом між архівістами, так і для фіксації змін у роботі установ. Перший номер отримав схвальну оцінку від Центрального архівного управління: «Складено добре і різноманітно, справляє приємне враження».

Поряд із налагодженням інформаційної діяльності архіву, цей період також відзначався частими змінами в його керівному складі. Після Миколая Стрєльцова посаду директора займали Каінсон Жак Михайлович, Ісаєвський Нестор Андрійович, Фесенко Вадим Олексійович, Мальцев П. та Вольмерсон Теніс Тенісович.

У не менш складних умовах розпочинало свою діяльність і Старобільське окружне архівне управління. Установа тривалий час функціонувала без належного приміщення, що ускладнювало як приймання документів, так і забезпечення їх збереження. Крім того, архів зазнавав труднощів через нестачу кваліфікованих кадрів — штат був недоукомплектованим, а працівники змушені були виконувати значний обсяг робіт у надзвичайно обмежених умовах. Попри це, уже до 1930 року в архівному управлінні перебували на зберіганні 94 фонди.

Адміністративна реформа 1930 року, яка скасувала окружну систему, змусила архівні установи перебудовувати свою структуру. 1 жовтня 1930 року Луганське окружне архівне управління було реорганізоване в Луганське місцеве архівне управління Луганського міського виконавчого комітету Ради робочих, селянських та червоноармійських депутатів. Одночасно було ліквідовано Старобільське архівне управління та створено Старобільське архівосховище Луганського міського архівного управління.

Однак на цьому реорганізаційні процеси не зупинилися. Згідно з постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету від 10 листопада 1931 року міські архівні управління поетапно перетворювалися на державні історичні архіви. Так, з 1 жовтня 1930 року Луганське міське архівне управління, як і його Старобільське архівосховище, були реорганізовані в Луганський і Старобільський державні історичні архіви, які були віднесені до державних науково-дослідницьких закладів.

Після утворення областей у 1932 році в Україні відбулася реорганізація архівної системи. Так, 23 вересня того ж року в місті Сталіно (на сьогодні місто Донецьк) почало працювати Донецьке обласне архівне управління, яке координувало роботу всіх архівних установ регіону. Під його керівництво перейшли п’ять державних історичних архівів — Артемівське, Донецьке, Луганське, Маріупольське та Старобільське. На території Луганщини в цей час було засновано міські архіви в Кадіївці, Красному Лучі (нині м. Хрустальний), Ворошиловську (нині м. Алчевськ) і Луганську, а також Олександрівський, Біловодський, Білолуцький, Верхньотеплівський, Лисичанський, Марківський, Міловський, Новопсовський, Новоайдарський, Ровеньківський, Рубіжанський, Сватівський, Сорокинський та Троїцький районні державні архіви. У різні часи їх кількість змінювалась відповідно до адміністративно-територіальних реформ.

На той час у Луганському державному історичному архіві працювало 11 осіб. Архів мав кілька напрямів роботи, серед яких були агітаційно-технічний сектор, сектор агітації, пропаганди та наукової публікації документів, а також група обслуговування. Проте вже у 1933 році цю структуру скасували — архів залишився без поділу на сектори, натомість штат збільшили до 19 працівників.

Після змін у системі архівних установ працівники Луганського державного історичного архіву зосередили зусилля на поповненні та впорядкуванні фондів. У 1933 року в архіві зберігалося 353 фонди загальним обсягом майже 950 лінійних метрів. З них до кінця року вдалося опрацювати 203 фонди, що склало трохи більше 200 метрів. У процесі комплектування архів поповнився новими матеріалами — загальна кількість фондів зросла до 426, а їхній обсяг сягнув 1567 метрів.

У складних і нестабільних умовах працювали співробітники Старобільського державного історичного архіву, які протягом 1931-1935 років чотири рази переміщали документи з одного приміщення до іншого, причому двічі — у непридатні для зберігання. У 1933 році за наказом колишнього очільника окружного НКВС Дроздова документи перевозили в’язні Старобільської тюрми, через що чимало матеріалів було пошкоджено або загублено. У 1934 році співробітники відмовилися переносити архів до вогкого підвалу, за що їх заарештували за вказівкою секретаря окружного партійного комітету Тимченка. Тоді документи просто викидали через вікно на сніг для подальшого транспортування. Лише в 1935 році архіву нарешті виділили придатне двоповерхове приміщення.

16 квітня 1938 року архіви були включені до структури НКВС. Невдовзі, 3 червня того ж року, у результаті поділу Донецької області була створена Ворошиловградська область. У новоствореній адміністративній одиниці організували Ворошиловградське обласне архівне управління, яке взяло на себе координацію роботи всіх архівних установ регіону. Водночас Ворошиловградський державний історичний архів було реорганізовано у Ворошиловградський обласний історичний архів. У 1958 році область змінила назву на Луганську, що відобразилося й на назві архіву. З кожною такою зміною, відповідно, змінювалася й назва самого архіву.

З часом архівні установи Луганщини поступово зміцнювалися і розвивалися. Якщо у 1939 році Ворошиловградський обласний історичний архів налічував на обліку 787 фондів загальним обсягом понад 215 тисяч од. зб., то до 1941 року цей показник зріс до 908 фондів, що становило 301238 од. зб. Попри складні умови, зокрема вплив політичних подій і обмежені ресурси, архів продовжував систематизувати та зберігати цінні документи, що стали основою для подальших історичних досліджень.

Загалом розвиток архівної справи на Луганщині в цей період відбувався повільно і з багатьма труднощами. Основною проблемою була гостра нестача кваліфікованих спеціалістів. Крім того, низька заробітна плата та неприйнятні умови праці демотивували працівників і ускладнювали залучення нових кадрів. Особливо гостро це відчувалося у міських і районних архівах, які часто не мали власних або пристосованих для роботи приміщень. Через відсутність відповідних споруд архівні матеріали доводилося зберігати у непридатних для цього місцях. Так, у Ровеньківському районному архіві документи тримали в сирому і погано провітрюваному підвалі, а в селі Покровське – на дзвіниці церкви, де умови були далекими від ідеальних для збереження цінних документів.

У цей час керівництво архівом також не відзначалося стабільністю — посаду директора по черзі обіймали Каріков Карп Олексійович, Разумна Марія Трифонівна, Сматченко Галина Петрівна та Сємізоров Степан Йосипович.

З початком Другої світової війни архівісти Луганщини швидко адаптувалися до нових реалій воєнного часу. 19 серпня 1941 року, через загрозу окупації регіону німецькими військами, найцінніші документи Ворошиловградського та Старобільського архівів — секретні, оборонні, оперативно-довідкові та науково-історичні — евакуювали до Казахстану, в місто Актюбінськ. На початку 1942 року їх перевезли далі, до міста Золотоуст у Челябінську область. У цей час Ворошиловградський архів очолював Ігнатович Володимир Антонович, під керівництвом якого здійснювалася евакуація архівних документів.

Під час евакуації із 908 фондів Ворошиловградського архіву було вивезено 350 фондів, які налічували близько 130 000 од. зб., решта — 558 фондів (171 238 од. зб.) — залишилися в місті. Водночас зі Старобільського архіву евакуації підлягали 216 фондів на 40 331 од. зб., а решта 600 фондів, або близько 100 000 од. зб., залишилися на місці. Документи інших міських та районних архівів не були евакуйовані. Під час перебування архіву в евакуації, його очолювали Соболєв Костянтин Миколайович та Кравченко Лук’ян Романович, які організовували збереження фондів у нових умовах.

Період німецької окупації став надзвичайно руйнівним для архівної справи на Луганщині. Будівлю обласного архіву у Ворошиловграді було повністю пристосовано під потреби окупантів: одну частину першого поверху перетворили на конюшню, іншу — на казарму для італійських солдатів. Другий поверх використовували як майстерню. Після визволення міста вдалося врятувати лише незначну частину архівного фонду — було зібрано 31 фонд, що налічував лише 157 од. зб. Документи виявляли розкиданими на підлозі серед піску та сміття. Решта архівних матеріалів була втрачена разом з обладнанням і майном. Документи Старобільського архіву, які залишалися на місці, також не збереглися. У результаті окупації область втратила 4151 архівний
фонд — це 1 019 948 од. зб., що до війни перебували на зберіганні в архівних установах області. Ці масштабні втрати стали однією з найболючіших сторінок в історії архівної справи Луганщини, адже було втрачено безцінні свідчення історичного, культурного та адміністративного життя регіону, які вже неможливо відновити.

Після звільнення території області відновлення роботи архівних установ стало одним з першочергових завдань. Вже 12 лютого 1943 року знову запрацював архів в Старобільську. Невдовзі, 15 березня 1943 року, відновив діяльність обласний архів Ворошиловграду. А до 1 січня 1944 року поновили роботу всі 36 міських та районних архівів, що функціонували до окупації. На той час до архівів надійшло 182 фонди, що налічували 1593 од. зб. У березні 1945 року евакуйовані документи Ворошиловградського та Старобільського архівів передали до обласного державного архіву, бо Старобільський архів перестав існувати. Паралельно протягом року архівісти області збирали свідчення репатрійованих громадян, які повернулися з німецької неволі, та тих, хто пережив окупацію. Усього вдалося задокументувати 4646 спогадів репатріантів і 907 спогадів тих, хто залишався на окупованій території. Ця робота стала важливим кроком у збереженні пам’яті про воєнні роки, попри величезні втрати архівної спадщини.

Керівництво післявоєнним відновленням архівної справи в області здійснювали Дмитренко В. Т., Дєміна Є. Я., Низькодуб І. К., Желобков Ф. А., Захаров М. І. та Марченко А. М., завдяки наполегливій праці яких вдалося організувати повернення евакуйованих документів, налагодити облік і збереження наявних фондів та продовжити збір свідчень очевидців воєнних подій.

Поступово архівна справа на Луганщині почала відновлюватися та набирати обертів. У 1950 році обласний архів прийняв на зберігання 115 фондів, що становило 7 810 од. зб., а міські та районні архіви поповнили свої фонди на 215 фондів — загалом на 11 475 од. зб. Зміцнення матеріально-технічної бази тривало і в наступні роки: у 1956–1963 роках 17 міським і районним архівам було надано приміщення, а в обласному архіві завершено ремонтні роботи. За цей період архів поповнився ще на 42 125 од. зб., а архіви на місцях прийняли 257 335 од. зб. Важливо відзначити, що з усіх 2 085 981 од. зб., які знаходилися в архівах області, 1 504 073 од. зб. (тобто 70%) були повністю упорядковані.

У 1958 році архів знову змінив назву та став іменуватися Луганський обласний державний архів.

У 1960-х роках робота архівістів поступово виходила за межі лише збереження документів. Колектив обласного архіву долучився до підготовки низки збірників документів з різних історичних тем. Зокрема, архівісти взяли участь у створенні багатотомного видання «Історія міст і сіл Української РСР» — ними було підготовлено нариси про Луганськ, Щастя та Лутугине. Також проводилась робота у центральних та обласних архівах для виявлення джерел, необхідних для написання історичних довідок про Старобільськ, Алчевськ, Лисичанськ, Біловодськ та інші населені пункти області. Під час цієї роботи було переглянуто 25 840 од. зб., 120 газетних і 220 журнальних комплектів.

У червні 1960 року Луганський обласний державний архів, як і всі архівні установи України, було виведено зі структури Міністерства внутрішніх справ УРСР і передано до системи Архівного управління при Раді Міністрів УРСР.

В цей період архів очолювали Лук’янів Т. І., а також знову повернувся на посаду директор Желобков Ф. А. Крім них, керівництво здійснювали
Панченко О. М. та Дружинін В. О. Їхня спільна праця сприяла подальшому розвитку архівної справи, активізації науково-дослідної діяльності та зміцненню матеріально-технічної бази.

Станом на 1 травня 1967 року загальний обсяг документів, які зберігалися в архівах Луганської області, становив 2 522 004 од. зб. Із них найбільша
кількість – 2 017 751 од. зб. – зберігалася в архівах підприємств, установ і організацій. У міських та районних архівах було зосереджено 328 542 од. зб., а в обласному державному архіві – 175 711 од. зб.

Сімдесяті роки стали важливим етапом у розвитку архівної галузі області. У 1975 році було розпочато будівництво нової спеціалізованої будівлі для Луганського обласного державного архіву, розрахованої на зберігання двох мільйонів архівних справ. Переміщення документів у нову спеціалізовану будівлю відбувалося з 17 вересня по 18 листопада 1985 року. На той час архів вже накопичив значний масив документів — 2 317 фондів на 199 602 од. зб. Переважну більшість становили документи радянського періоду — 2 240 фондів на 195 794 од. зб. Однак в архіві також зберігалися цінні матеріали дореволюційної доби: 77 фондів на 3 808 од. зб.

Паралельно з переміщенням, архівна робота не припинялася. Було розпочато створення Довідника найважливіших змін адміністративно-територіального поділу Луганської області за 1920-1970 роки. А наприкінці 1976 року обласний архів почав приймати на зберігання фотодокументи від обласного телерадіокомітету.

На початку 1980-х років відбулась зміна в назві установи: з січня 1980 року Ворошиловградський обласний державний архів було перейменовано на Державний архів Ворошиловградської області. Штатна чисельність установи тоді складала 57 працівників, що свідчить про зростання обсягів роботи.

Із 14 грудня 1988 року Державний архів Ворошиловградської області було офіційно підпорядковано Ворошиловградському облвиконкому та Головному Архівному управлінню при Раді Міністрів УРСР, тоді як міські та районні архіви перейшли під управління місцевих виконкомів і обласного архіву.

З проголошенням незалежності України архівна система країни вступила у нову фазу розвитку, що позначалася не лише змінами у підпорядкуванні та структурі, а й докорінною трансформацією функцій та принципів її діяльності. Розпад Радянського Союзу відкрив шлях до глибокої демократизації архівної галузі, яка тепер визначалася прагненням до прозорості, доступності інформації, збереження історичної пам’яті та захисту прав громадян. Архіви стали не лише сховищами документів, а й осередками дослідницької, правозахисної та культурно-просвітницької діяльності.

Одним із найвизначніших кроків цього періоду було масове розсекречення архівних фондів. Завдяки цьому науковці, журналісти, правозахисники, а також звичайні громадяни змогли отримати доступ до великого обсягу інформації про діяльність державних структур, репресії, політичні переслідування, події національно-визвольного руху тощо.

У цьому контексті особливо важливою подією став Указ Президії Верховної Ради України від 27 серпня 1991 року «Про передачу архівів Компартії України до підпорядкування Державним архівам України при Кабінеті Міністрів України». На підставі цього документа та відповідно до розпорядження виконкому Луганської обласної ради від 19 вересня 1991 року № 340 було ліквідовано архів Луганського обкому Компартії України. До Державного архіву Луганської області було передано не лише технічне устаткування та майно, а й величезний документальний масив: 3121 фонд на 672 553 од. зб. Ці документи мали виняткову історичну цінність, оскільки стосувалися управлінських, партійних, кадрових, ідеологічних та репресивних процесів, які протягом десятиліть визначали долю регіону.

У період 1993–1998 років до Державного архіву Луганської області від Управління Служби безпеки України по Луганській області надійшли фільтраційні справи військовополонених, вивезених до Німеччини у роки Другої світової війни, — загалом 59 241 справа за 1941–1946 роки. До цього масиву додалися 115 справ фільтраційних карток та 113 справ з додатками до них. Окрім цього на зберігання були передані 13 724 карні справи за 1919–1950 роки щодо осіб, яких засудили, а потім реабілітували.

Це дало потужний поштовх до активізації наукових досліджень у регіоні та розгортання роботи над багатотомним проєктом «Реабілітовані історією». У 2004 році побачила світ перша книга «Реабілітовані історією. Луганська область», яка відкрила читачеві доступ до архівних документів, що десятиліттями були засекречені. У 2005, 2008 та 2013 роках вийшли друком друге, третє та четверте видання цього циклу. Особливу увагу у цих виданнях було приділено розділам «Мовою документів», що відтворюють історичні обставини масових репресій на основі архівних документів.

Станом на 1 січня 2000 року Державний архів Луганської області зберігав 5954 фонди, що охоплювали 1 322 876 од. зб. Національного архівного фонду.

Видання, підготовлені на підставі документів Державного архіву Луганської області.

Окремою сторінкою в діяльності архіву став період 2007–2008 років, коли працівники архіву долучилися до загальнодержавного проєкту вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. Відповідно до Указу Президента України від 25 вересня 2008 року № 856/2008 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору», архівісти провели масштабну пошукову та аналітичну роботу: було опрацьовано 281 книгу записів актів цивільного стану про смерть за відповідні роки. У результаті цієї кропіткої роботи було встановлено і задокументовано імена 30 187 осіб, які загинули внаслідок голоду в межах Луганської області. Ці імена увійшли до регіонального тому «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Луганська область».

Ці проєкти не лише актуалізували суспільну увагу до злочинів тоталітарного режиму, але й засвідчили, що архів — це не просто місце зберігання документів, а простір, де формується національна свідомість і колективна пам’ять.

Значний внесок у ці досягнення зробили директори Державного архіву Луганської області: Абезгаус Імілія Львівна, Оков Іван Степанович та, особливо, Старовойтов Микола Михайлович, чиє керівництво сприяло реалізації ключових проєктів і збереженню історичної спадщини регіону.

На 1 січня 2014 року Державний архів Луганської області був найбільшою скарбницею документальної спадщини регіону, що вміщував у собі виняткові та важливі джерела з історії, суспільного та культурного життя Луганщини. На той час у фондах архіву налічувалося 1 654 424 од. зб. Джерельну базу для поповнення архіву становили 208 підприємств, установ та організацій, що діяли на території області. Штатна чисельність працівників становила 43 особи.

Однак вже найближчим часом архів опинився в епіцентрі драматичних подій. Ніхто не міг передбачити, що Державному архіву Луганської області знову доведеться змінити адресу і зіткнутися з тим самим головним питанням, що й на початку Другої світової війни – збереження Національного архівного фонду. Місто Луганськ та частина області опинилися під контролем незаконних військових формувань. Навколо Луганська точилися запеклі бої, а саме місто потерпало від обстрілів. У будівлі архіву, розташованій поруч із будівлею Служби безпеки України, де були розгорнуті перші барикади, вибуховою хвилею вибило вікна та пошкодило двері. До того ж, у будівлю архіву відбулося несанкціоноване проникнення сторонніх осіб. Лише вибіркова перевірка наявності та стану архівних документів виявила нестачу 6 фондів та 103 справ, три з яких належали до секретного діловодства. Провести повне суцільне звіряння на той час було неможливо. Врешті-решт, двома будівлями архіву, архівними документами та довідковим апаратом до них заволоділи незаконні збройні формування. Ці події стали болючим ударом по всій системі архівної справи України, а для
Луганщини — історичною втратою, яку важко переоцінити.

До серпня 2014 року, попри небезпеку та нестабільну ситуацію, архів продовжував виконувати свої функції у Луганську. Проте подальше загострення збройного конфлікту змусило ухвалити рішення про його переміщення. Згідно з розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації у серпні–вересні 2014 року архів двічі змінював місцезнаходження. Від 1 серпня тимчасовим приміщенням архіву стала адміністративна будівля Сватівської районної ради, а вже з 19 вересня 2014 року установу офіційно розмістили за новою адресою: проспект Центральний, 59, місто Сіверськодонецьк.

Із затвердженої штатної чисельності у 38 осіб працювали на новому місці лише 30 співробітників, з яких 13 стали внутрішньо переміщеними особами. Незважаючи на кадрові й матеріально-технічні труднощі, архів не лише не припинив своєї діяльності, а й продовжив розвиватися.

Виклики не стали гальмом для розвитку. Упродовж восьми років після переміщення Державний архів Луганської області здійснив масштабну відновлювальну та організаційну роботу, спрямовану на відновлення функціонування установи в нових умовах. Було облаштовано архівосховища сучасним стелажним обладнанням, забезпечено першочергове прийняття документів (майже 14 тис. од. зб.) від архівних відділів, що знаходяться на лінії розмежування зони проведення АТО/ООС.

Станом на 24 лютого 2022 року в Державному архіві зберігалося 327 фондів загальним обсягом 34 836 од. зб. Значна увага приділялася також цифровій трансформації архівної справи. Було оцифровано 7518 од. зб., виготовлено 733 115 цифрових копій, з них 411 архівних описів.

З метою збереження пам’яті про живих і полеглих захисників України, увічнення їхнього подвигу в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність держави, а також поповнення джерельної бази новітньої історії, Державний архів Луганської області запровадив проєкт «Пам’ятайте героїв АТО». Було створено 8 фондів особового походження та 3 колекції документів періоду проведення АТО/ООС в Луганській області, до яких надійшло 215 од. зб., що становило 496 документів особового походження.

Усі ці складні процеси — від релокації до відновлення повноцінної роботи в нових умовах — відбувалися під керівництвом директора архіву Безгинської Катерини Миколаївни. Завдяки її професіоналізму, наполегливості та вмінню згуртувати колектив у найскладніші моменти, архів не лише вистояв, а й перетворився на сучасний центр збереження, вивчення та популяризації документальної спадщини Луганщини.

24 лютого 2022 року став справжнім випробуванням для всієї України. З початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України співробітники Державного архіву Луганської області знову опинилися в надзвичайно складних умовах. Попри загрозу життю, під постійними обстрілами, було евакуйовано на умовно безпечнішу територію 277 фондів дореволюційного, радянського періодів та періоду незалежності у загальній кількості 25 738 од. зб., що становить 74 % документів Національного архівного фонду, які знаходились на зберіганні. Зокрема врятовані всі архівні справи, що мають історичну цінність, соціальне-правове значення і можуть бути використані для проведення генеалогічних досліджень.

У найкритичніші моменти саме люди стали головною цінністю й рушієм діяльності архіву. Станом на сьогодні в установі працює 18 осіб, з яких 16 — внутрішньо переміщені. Більшість із них — фахівці, які двічі пережили евакуацію: спочатку з Луганська до Сіверськодонецька, а згодом — із Сіверськодонецька до нової тимчасової локації. Архіву пощастило зберегти найкращих фахівців, які не лише володіють глибокими знаннями та багаторічним досвідом, а й проявили надзвичайну стійкість і відданість у найскладніші моменти.

Незважаючи на виклики часу та складні умови війни, пріоритетом діяльності Державного архіву Луганської області залишалося збереження документів Національного архівного фонду. Завдяки злагодженим діям колективу архіву створено безпечні умови зберігання фондів у новому місці дислокації, а також продовжено процес оцифрування. Від моменту відновлення цієї роботи після релокації і до сьогодні було оцифровано понад 3168 одиниць зберігання, а кількість виготовлених цифрових копій сягнула 308324. Цей масштабний процес не лише забезпечив надійне збереження цінних документів, але й значно розширив їх доступність для дослідників і широкої аудиторії, що є надзвичайно важливим у сучасних умовах.

Презентація банерної експозиції до Дня Незалежності України

Паралельно з процесом збереження активно ведеться робота з популяризації архівної спадщини. Протягом останніх років було організовано 52 документальні виставки онлайн та презентовано 13 банерних експозицій, присвячених визначним подіям в історії України та Луганщини. Активно здійснюється публікаційна діяльність на основі архівних документів — опубліковано 5 статей у періодичних та наукових виданнях. Крім того, підготовлено 3 радіопередачі, 3 відеопрезентації, що висвітлювали важливі події історії Луганщини та роботу архіву в умовах війни, поширено 771 інформаційних повідомлень, що значно сприяло популяризації історичної спадщини Луганщини та підвищенню обізнаності про діяльність архіву.

Державний архів Луганської області не лише зберігає минуле, а й активно працює над тим, щоб це минуле стало живим і зрозумілим для сучасного покоління. Одним із напрямків такої роботи є патріотичне виховання молоді через зустрічі зі студентами провідних вишів і коледжів регіону. Під час таких заходів архівісти знайомлять молодь із архівними документами, які розкривають історію Луганщини, спонукають замислитися над роллю архівів у збереженні національної ідентичності та формуванні критичного ставлення до історичних подій.

Задля збереження об’єктивної історії сучасних подій і протидії дезінформації, яку поширює російська пропаганда, Державний архів Луганської області започаткував проєкт «Луганщина у полум’ї повномасштабної війни». У межах цього проєкту вже зібрано 271 свідчень очевидців, 8 954 фотографії та 1 589 відеоматеріалів, загальний обсяг яких перевищує 30 гігабайт. Ці матеріали фіксують реальні події, допомагають зберегти пам’ять про мужність і стійкість мешканців регіону, а також слугують надійним джерелом для майбутніх досліджень і правдивого відтворення історії.

На тлі щоденних викликів і напруженої роботи особливої ваги набуває підтримка колег і керівництва. Робочий візит Голови Державної архівної служби України Анатолія Хромова до Державного архіву Луганської області став підтвердженням того, що навіть у воєнних умовах архівна галузь залишається у фокусі уваги.

Попри всі виклики, пов’язані з релокацією та війною, Державний архів Луганської області продовжує виконувати покладені на нього функції — бути надійним сховищем для національної спадщини регіону та активним учасником сучасного культурного й інформаційного простору. Велику роль у збереженні та розвитку Державного архіву Луганської області відіграла директор — Кривицька Вікторія Вікторівна. Завдяки її рішучості та вмінню організувати колектив, архів зміг ефективно адаптуватися до нових викликів і зберегти свою ключову роль у збереженні історичної пам’яті регіону. Під її керівництвом відбувалися важливі перетворення, які забезпечили не лише збереження документів, а й активне впровадження сучасних технологій і проєктів, спрямованих на популяризацію архівної спадщини.

За сто років свого існування архів пройшов складний шлях — від перших кроків і випробувань до сучасних викликів, які він успішно долає завдяки професіоналізму та відданості своїх працівників. Ювілей — це не лише підсумок зробленого, а й старт нових проєктів і звершень, спрямованих на те, щоб пам’ять про минуле служила на користь майбутнім поколінням. Сто років – це історія, що надихає, нагадує про цінність спадщини та підкреслює незламність духу тих, хто працює заради збереження національної ідентичності й культурного багатства Луганщини.