Максим Даниленко – ветеран війни, а нині – інструктор безбар’єрної автошколи, що працює на базі Національної академії внутрішніх справ. Він добре знає, наскільки важливо для осіб з інвалідністю мати власний транспорт, адже саме автомобіль часто може допомогти їм повернутися до активного життя, у тому числі – професійного.

Безбар’єрна автошкола функціонує в НАВС з липня 2023 року. Її створено в межах загальнодержавної ініціативи першої леді України «Без бар’єрів». За цей час подібні автошколи відкрито на базі ще шести закладів освіти МВС по всій Україні. Їхнє завдання – надати можливість особам з інвалідністю впевнено почуватися за кермом і бути максимально мобільними в повсякденному житті.

В автопарку автошколи НАВС є спеціально переобладнані автомобілі з ручним керуванням — як з автоматичною, так і з механічною трансмісією. Машини адаптовані до потреб людей з різними порушеннями опорно-рухового апарату. Навчають слухачів досвідчені інструктори. До їхньої команди нещодавно долучився ветеран російсько-української війни Максим Даниленко, який на війні отримав тяжке поранення ноги та руки.

«Коли я вперше сів за кермо після поранення, відчув неймовірну ейфорію. Я знову почувався живим, працездатним, боєздатним. Тоді зрозумів: ми все можемо подолати», – згадує Максим.

Даниленко служив у бригаді «Сталевий кордон» та 15-му мобільному прикордонному загоні. Виконував бойові завдання під Куп’янськом. Разом із побратимами потрапив під артилерійський обстріл, отримав поранення в руку та ногу. «Ногу лікарям вдалося врятувати. Але на початку реабілітації вона згиналася лише на 45 градусів. Вже понад 10 місяців проходжу відновлення. Сьогодні можу ходити з однією милицею. Сподіваюся, що згодом зможу навіть бігати», – розповідає ветеран.

До війни Максим працював у фірмі, яка займалася будівництвом доріг. Водійський стаж має чималий – посвідчення водія отримав ще 2007 року.

«Для людини з інвалідністю автомобіль – це не розкіш, а засіб переміщення. Завдяки йому ти стаєш мобільнішим, витрачаєш менше сил, маєш більше можливостей», – пояснює інструктор.

Він зауважує, що робота з людьми, які пережили поранення чи втратили кінцівки, має особливий сенс для нього. «Мені приємно бачити їхні щасливі очі після заняття. Людина, яка думала, що життя зупинилося, розуміє: воно триває, можна знову насолоджуватися рухом. На заняттях ми допомагаємо один одному», – говорить Максим Даниленко.