18 серпня останки полковника Армії УНР, засновника Української військової організації та першого голови ОУН Євгена Коновальця перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі в Гатненській громаді Київщини. (Однак на кавер-фото ми винесли поховання там же іншого нашого героя – Полковника Мельника, оскільки мова йтиме про багатьох українських Героїв минулого і сучасності – ред.) Поки що — тимчасово. Згодом він має спочити в Українському національному пантеоні. Але вже сьогодні повернення Коновальця змушує нас замислитися: чи навчилися ми не лише називати своїх героїв, а й гідно берегти пам’ять про них?
Автор: Олег Спорников
Є церемонії, під час яких історія перестає бути текстом у підручнику. Вона набуває людських рис, повертається до нас і нагадує про борги, які держава та суспільство не сплачували десятиліттями. Саме такою стала церемонія перепоховання Євгена Коновальця.
Важливо одразу виправити географічну неточність, яка з’явилася в окремих повідомленнях: Національне військове меморіальне кладовище розташоване не в Києві, а в межах Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області — поблизу Віти-Поштової та Мархалівки. Це вже не просто будівельний майданчик чи державний проєкт. Від серпня 2025 року тут ховають українських воїнів.
Повернення Коновальця відбулося саме сюди — у простір, де пам’ять про боротьбу минулого зустрічається з болем нинішньої війни.
Дорога додому завдовжки у 88 років
Євген Коновалець загинув 23 травня 1938 року в Роттердамі. Його вбив агент радянських спецслужб Павло Судоплатов, передавши вибухівку, замасковану під подарунок.
Москва ліквідувала не просто політичного діяча. Вона намагалася обезголовити український визвольний рух і знищити саму думку про незалежну Україну.
Коновалець був полковником Армії Української Народної Республіки, командиром формації Січових стрільців, одним із засновників Української військової організації та першим головою Організації українських націоналістів. Під його командуванням Січові стрільці стали одним із найбільш боєздатних формувань Армії УНР. У 1918–1919 роках вони захищали українську державність і брали участь у боях за Київ.
За оцінкою Українського інституту національної пам’яті, Коновалець став своєрідним містком між учасниками Української революції 1917–1921 років і наступними поколіннями визвольного руху. Після поразки УНР він не погодився вважати боротьбу завершеною. У 1929 році під його керівництвом різні націоналістичні організації об’єдналися в ОУН. Докладніше про біографію Коновальця.
Радянська спецоперація забрала його життя, але не змогла ліквідувати створеного ним руху. А незалежна Україна, про яку він мріяв, зрештою постала.
Проте самому полковнику знадобилося ще понад три десятиліття після відновлення незалежності, щоб повернутися на українську землю.
Між могилами воїнів різних поколінь
На церемонії був присутній Президент Володимир Зеленський. Глава держави заявив, що Україна має повернути додому й інших діячів, які боролися за її незалежність.
«Ми зробимо все, аби крок за кроком повернути на рідну землю кожного і кожну зі справжніх українських героїв», — сказав Президент під час церемонії, повідомляє Укрінформ.
У цих словах є не лише державна урочистість. Є визнання того, що Україна надто довго залишала своїх визначних діячів на чужині.
Симон Петлюра похований у Парижі. Степан Бандера — у Мюнхені. Олександр Олесь — у Києві лише з 2017 року, після вимушеного перепоховання з Праги. Прах Володимира Винниченка залишається у французькому Мужені. Могили багатьох діячів визвольного руху розкидані від Польщі й Чехії до Німеччини, Франції, Канади та США.
Так склалося не випадково. Бездержавність означає не лише втрату території та політичної суб’єктності. Вона позбавляє народ права розпоряджатися навіть пам’яттю про своїх провідників.
Їх убивали за кордоном, переслідували, змушували помирати в еміграції. Радянська влада стирала їхні імена або перетворювала їх на карикатурних «ворогів народу». Імперія добре розуміла: суспільством, яке не знає своїх героїв, легше керувати.
Що являє собою меморіал у Гатному
Національне військове меморіальне кладовище створили як єдиний державний простір для почесних поховань людей, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Комплекс розташований на території Гатненської громади. Загальна площа відведених ділянок перевищує 265 гектарів, із яких понад 120 гектарів мають займати поля поховань та необхідні споруди. Під час першого етапу підготували сектори приблизно на шість тисяч поховань, два колумбарії, інженерні мережі, стоянку та під’їзну дорогу.
У майбутньому комплекс повинен включати:
- сектори військових поховань;
- колумбарні стіни;
- ритуальні споруди;
- адміністративну будівлю;
- крематорій;
- музейний та освітній простір.
Перший церемоніал відбувся тут 29 серпня 2025 року. Тоді з військовими почестями поховали невідомих захисників України. За перші пів року роботи, за даними адміністрації, на кладовищі здійснили 219 поховань. Офіційна інформація про НВМК.
Принципово важливо, що могили на меморіальному кладовищі уніфіковані. Тут не повинно бути змагання пам’ятників, вартості каменю чи суспільного становища родини. Перед смертю за Україну військове звання, матеріальний стан і походження не роблять одну жертву більшою за іншу.
Так влаштовані відомі військові некрополі світу. І саме такого підходу довго бракувало Україні.
Меморіал не може бути лише впорядкованим кладовищем
Національний військовий меморіал потрібен не мертвим. Він потрібен живим.
Могила може зберігати ім’я, але національна пам’ять повинна зберігати історію людини. Хто вона? Як жила? За що воювала? Які рішення ухвалювала? Яку ціну заплатила?
Тому майбутній музейний комплекс у Гатному має не менше значення, ніж сектори поховань. Якщо меморіал перетвориться лише на доглянуту територію з однаковими надгробками, держава виконає ритуальну частину обов’язку, але не виконає освітньої.
Сюди мають приїжджати школярі та студенти. Тут повинні працювати дослідники, архівісти й музейники. Історії загиблих мають бути належно зібрані, оцифровані та доступні наступним поколінням.
Коли дитина через двадцять років прочитає ім’я на могилі, вона повинна мати можливість дізнатися, ким була ця людина і яку Україну вона захищала.
Саме так формується історична тяглість. Воїн Армії УНР, підпільник визвольного руху та військовослужбовець сучасних Збройних сил України перестають бути постатями з різних історичних розділів. Вони стають учасниками однієї тривалої боротьби.
Пам’ять також вимагає чесності
Гідне ставлення до героїв не означає, що навколо меморіального кладовища не можна ставити складні запитання.
Проєкт у Гатненській громаді від початку супроводжувався суперечками щодо вибору ділянки, вирубування лісу, рівня ґрунтових вод, містобудівної документації та прозорості окремих рішень. У січні 2026 року Верховний Суд звернув увагу, що закон забороняє використовувати для НВМК землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Судовий спір стосувався законності зміни цільового призначення частини земель. Роз’яснення Верховного Суду.
Цю сторінку історії проєкту також не варто замовчувати.
Повага до полеглих вимагає від держави особливої прозорості. Будь-яка недбалість, корупційна підозра чи нехтування законом навколо такого місця завдають удару не лише по чиновниках — вони ранять родини загиблих і підривають довіру до самої політики пам’яті.
Меморіал має бути бездоганним не тому, що державні установи не помиляються. А тому, що суспільство має право вимагати тут найвищого стандарту відповідальності.
Чому могила Коновальця у Гатному тимчасова
Останки Євгена Коновальця перенесли на Національне військове меморіальне кладовище тимчасово. Його остаточним місцем спочинку має стати Український національний пантеон у Києві.
Це два різні за призначенням проєкти.
Меморіальне кладовище в Гатному створене передусім для поховання захисників і захисниць України. Національний пантеон має стати місцем ушанування найвизначніших державних, військових, культурних, наукових та духовних діячів різних епох.
1 липня 2026 року Верховна Рада ухвалила закон про створення Українського національного пантеону. Проєкт передбачає перепоховання визначних українців, встановлення кенотафів тим, чиї останки неможливо повернути, проведення державних церемоній і включення Пантеону до протоколу офіційних візитів іноземних делегацій. Водночас станом на 18 серпня у парламентській картці документа він позначений як переданий на підпис Президентові. Відомості Верховної Ради.
Кандидатури для вшанування мають оцінювати історики, науковці та представники Українського інституту національної пам’яті. Перед остаточним рішенням передбачене громадське обговорення, а перепоховання має відбуватися лише за згодою близьких родичів.
Такий порядок важливий. Національний пантеон не повинен перетворитися на відомчий некрополь або інструмент політичної кон’юнктури. Він має представляти не одну партію, не одну ідеологічну групу й не одну історичну епоху, а тисячолітню традицію українського державотворення.
Повага до героїв починається не з промов
Ми часто згадуємо героїв у річниці. Виголошуємо правильні слова, покладаємо квіти, публікуємо портрети у соціальних мережах. Але справжня культура пам’яті починається після завершення церемонії.
Вона починається з доглянутої могили, точного написання імені, збереженого архіву, чесно написаної біографії. З підтримки родини загиблого. Зі шкільного уроку, на якому вчитель не повторює радянські кліше. З рішення громади не забудовувати місце поховання і не залишати меморіал напризволяще.
А ще — із поваги до живих захисників.
Неможливо щиро шанувати полеглого воїна й водночас байдуже ставитися до пораненого ветерана, родини зниклого безвісти або матері, яка роками чекає встановлення долі сина. Меморіальна політика не може замінити соціальної відповідальності держави. Вони мають існувати разом.
Повернення Євгена Коновальця — важлива історична подія. Але її справжній зміст не в тому, що останки полковника перетнули державний кордон.
Справжнє повернення відбудеться тоді, коли Коновалець і тисячі інших борців за Україну повернуться у нашу освіту, суспільну пам’ять і розуміння власної історії.
Коли українські діти знатимуть не лише дату його смерті, а й усвідомлюватимуть, чому Москва вважала цього чоловіка настільки небезпечним, що організувала спецоперацію в іншій країні.
Коли простір у Гатному стане не тільки місцем державних церемоній, а територією щоденної людської вдячності.
Героям не потрібні наші гучні слова. Їм потрібна наша пам’ять — чесна, діяльна і тривала. І якщо ми знову дозволимо їй розчинитися після завершення війни, то не будемо гідними ні Коновальця, ні тих воїнів, які сьогодні лежать поруч із ним на київській землі.
На кавер фото: поховання на Національному меморіалі у Гатному іншого українського Героя – Полковника Мельника і його супруги!
