Місто – складний живий механізм. Навіть якщо населення кілька тисяч. Комунальні, транспортні питання, медицина, безпека, пенсії і ще десятки інших очільнику доводиться вирішувати щодня. Міський голова – надзвичайно влучне словосполучення. На те й голова, щоб думати, приймати рішення і виконувати їх.   

Яготинський міський голова Наталія Дзюба – єдина жінка серед чоловічої команди міських голів Київщини. До того ж, на посаді другу каденцію поспіль. Про Яготин, його жителів, проблеми і здобутки говоримо з господинею у її затишному кабінеті. 

 

Як воно бути жінкою-мером єдиною в області?

 

– Добре, бо як господині, як жінці мені хотілось змінити місто на краще. Довести собі і людям, що саме з районних міст із скромними бюджетами можна змінити всю країну. Якщо змінюєшся сам, то змінюються люди і все навколо тебе. Не скажу, що всього досягла, але дещо зробила. Хай люди оцінюють мою роботу. Переконана, в Яготині стало краще. Почалось усвідомлення того, що від усіх нас залежить добробут. Ані президент, ані голова адміністрації чи райради не зробить один того, що можна зробити гуртом. Треба наводити порядок,насамперед, в своєму будинку та біля нього. Від вкладу кожного залежатиме, якою буде держава завтра.

Дякую підтримці багатьох чоловіків, бо в них знаходила підтримку і як жінка, і як міський голова. У них вчилася. В мене життєвий принцип: треба подивитись, а як у сусіда: якщо краще, треба запозичити. Вчилась в Удовиченка у Славутичі. У нього давним-давно баки для сміття були огороджені,  щоб вітром нічого не розносило. Зробили так і в себе. У Анатолія Петровича Федорука в Бучі вчилась, в Ірпіні – як парк зробили. В Чорноморську (колись Іллічівськ) побачила світлодіодні фонтани і за півроку зробила в Яготині.

Дивилась, яка в колег комунальна техніка для доріг. В нас її ще мало, але 7 одиниць сьогодні маємо. А деінде і лопатою треба чистити – біля двору, торгового закладу. Це ж твоє, приватне. Якщо нам так подобається чистота і порядок в Євросоюзі, то треба знати, як там все працює і головне – ставлення самих людей. Наведу для прикладу багатоквартирні будинки. Колись квартири ми приватизували, а ось покрівлі, підвали, комунікації – ні. За логікою весь будинок мав перейти повністю мешканцям. Як в тій же Польщі. Є у Яготина місто-побратим сільська гміна Панкі. Колись з міським головою ми проходили вздовж багатоповерхових будинків і ніхто не підходив не скаржився. Тому, що все у власності людей. В підвалі у кожного стоїть котел для опалення, інші комунікації, і жителі самі доглядають за тим господарством.

 

Я віруюча людина, тому що були життєві ситуації, коли я молилась і просила Господа про поміч. Втім, насамперед, треба просити прощення. Я маю помилки і тому намагаюсь просити в Бога прощення.

 

Як починали, важко було?

 

– Важко завжди, але треба працювати. Коли у 2010 році я стала головою у нас базар стояв вздовж всієї дороги – не можна проїхати. Така місцева особливість: базар напроти вокзалу і прямо на дорозі сир, кури, овочі. Ще коли працювала в райдержадміністрації у відділі освіти, кожна нарада починалась з базару. Сидів голова РДА, всі заступники, начальник міліції. І думали, що його робити.

Ми з депутатами вирішили зробити місця для торгівлі. Зробили торгові ряди, накрили дахом – будь-ласка, торгуйте. Не всі відразу перейшли, доводилось пояснювати. А потім звикли – ніби так завжди й було. І транспорт став нормально рухатись.

Або садочок «Пролісок»: там колись температура була 14-15 градусів. Завдяки допомозі добрих людей створили проект, виграли польський грант щодо енергоефективності. В садочку повністю провели реконструкцію, утеплили за усіма нормами теплоенергозбереження. Три роки ми возили туди екскурсії для досвіду. Насправді, такі дитсадочки повинні бути в кожному місті.

 

З дитинства мріяла про свій будинок і велику окрему спальню. Тому, що все дитинство наша родина жила в кімнаті на території Сотниківської середньої школи, де тато був директором. 

Чим наповнюєте бюджет і які показники 2018 року? 

 

– Минулого року в бюджет надійшло 34 мільйони 733 тисячі гривень. Порівняно з 2017 роком вдалося збільшити доходи на 3 мільйони гривень. Міську казну найбільше наповнює логістичний центр «Рошен», маслозавод і ще кілька підприємств. У нас три бюджетні складові – єдиний податок, плата за користування землею і акциз. Але хочу сказати, що з моменту внесення змін до законодавства щодо порядку зарахування акцизного податку до місцевих бюджетів, спостерігається тенденція зменшення надходжень акцизу.

 

Щастя для мене – здоров’я моїх близьких!

Комунальні питання завжди найскладніші. Як вдається їх вирішувати?

 

– Можу сказати, що Яготин тепер зі світлом. «Міськсвітло» зробило вуличне освітлення на 95 вулицях, а це 96% від загальної кількості. Майже 2000 ліхтарів з 3760-ти замінили на енергозберігаючі, це дозволяє економити майже пів мільйона гривень на рік.

В місті зроблено 17 кілометрів доріг. Це складно. Наприклад, у нас центральна вулиця Незалежності не належить громаді, вона державна, і я довго шукала можливості, щоб її відремонтувати, бо силами міста не могли. Дійшла до прем’єра. Пан Гройсман дав доручення своїм заступникам, їх телефони. Ті на «автодор» і облдержадміністрацію. Поїхала із стосами документів до нашого колишнього губернатора, просиділа там 40 хвилин. Кажу йому – ми представляємо владу на місцях і людям важко пояснити, а іноді їм це й не цікаво, що є дороги державні, а є комунальні. Мене обрали, я відповідаю, і хочу зробити краще. Але це був гарний день, тому що я тоді познайомилась з Віталієм Григоровичем Яремою. Він фактично наш земляк, окрім того, останнім часом представляє президентську силу – Київську територіальну організацію «БПП «Солідарність». От, саме він і допоміг вирішити питання ремонту нашої центральної вулиці. Тому, для мене день знайомства з ним, виявився особливим. Він також зустрівся з громадою міста та району, вивчив проблемні питання і чим може допомагає.

Сьогодні налагоджено діалог з обласним керівництвом. Мені приємно, зокрема, що Олександр Терещук першим приїхав в Яготин і зустрівся з людьми. Що важливо, з ним були його заступники – усі керівники департаментів і відомств. Є в нашому місті проблемна дорога по вулиці Толбухіна, і я при зустрічі про неї розповіла, бо це дорога обласного підпорядкування. Скажу вам, що процес пішов, її почали ремонтувати. А я просила про цю дорогу не вперше і не в одного голови облдержадміністрації.

В цьому році плануємо провести капремонт пішохідного мосту через залізничну колію.

Складне питання – відсутність каналізації. Мається на увазі приватний сектор. За доби СРСР її також не було. Зараз є проект розроблений водоканалом, тепер справа за фінансуванням.

Моя мрія – асфальтовані дороги, затишок і чистота в Яготині. Освітлення на вулицях, тротуари, гарні охайні будинки. 

 

Як сьогодні з транспортом, з перевезеннями?

 

– Питання автобусних перевезень на міських маршрутах сьогодні знаходиться на особливому контролі міськради і моєму особистому. Зараз у нас діє 9 маршрутів, які охоплюють всі райони міста. Є час, паспорт руху і максимальне дотримання графіку. Проте колись з перевізниками було дуже складно. Графік руху по місту ніби був, але фактично не виконувався. Водії були повними господарями ситуації, а люди заручниками. Ходили маленькі «газельки» і фактично, коли, кому і як заманеться. Мені могли телефонувати о 5-ій ранку зі скаргою, що автобуса немає… Ми думали навіть створити комунальне підприємство, придбати автобуси в лізинг. Але порахували – ніяк, бюджет не тягне. Тоді оголосили конкурс, все за законом, перевізників попередили. І що ви думаєте, знайшлось одне київське підприємство, яке зайшло до нас і почало працювати. Більше того, воно перемогло на 5 маршрутах з 8. І поступово все стало на свої місця: місцеві теж почали нормально перевозити, відчувши конкурента.

Нині в місті проїзд коштує 6 грн. Для малозабезпечених ми купуємо 35 квиточків за кошти бюджету. До того ж, самі перевізники для дітей 1-4 класів зробили 50% вартості. Вони виготовили проїзні квитки і все це виглядає дуже цивілізовано. Я їм за це вдячна.

Постало питання з перевезенням пільгових пасажирів.І це проблема не тільки нашого міста. Згідно закону та договорів, перевізники повинні максимально забезпечити безкоштовний проїзд пільговиків. В міському бюджеті передбачено 639 тисяч гривень для пільгових категорій громадян, а треба десь 3,5 мільйони. З перевізниками ми спілкувались, обговорювали всі питання і спільно прийняли програму. Уряд задекларував монетизацію пільгових перевезень, втім це має бути підкріплено фінансово. Водія я теж розумію: він не може щоразу перевозити по 10 осіб пільгових категорій, бо завтра йому ні за що буде заправитись. З іншого боку, не всі пільговики будуть їздити постійно. У першому кварталі ми хочемо вивчити ситуацію, а далі будемо робити висновки.

 

Люблю квіти. Мене іноді навіть критикують за це. Вдома в мене багато різних квітів.  Люблю затишок у будинку, люблю коли приходять гості та приїжджають діти. Телевізор рідко дивлюсь, більше читаю книжки.

Багато керівників сільрад, ОТГ задоволені децентралізацією, розвиваються. Як у вас з цим справи?

 

– Створення Яготинської об’єднаної територіальної громади ми ініціювали ще в 2015 році. Провели зустрічі, обговорення в сільських громадах. Та через відмову двох сільрад процес до цієї пори не завершений. Потім пройшли вибори відповідно люди частково помінялись. Ми готові до співпраці. Голова Яготинської райдержадміністрації навіть зобов’язав голів сільрад провести по селах обговорення цього питання. Сподіваюсь, що в цьому році ми все таки зможемо створити ОТГ.

 

Найважливіше для мене – моя родина.

Цікаві та корисні для міста інвестиційні проекти передбачаються? 

 

– Є такі. Продовжується, зокрема, робота над документацією сонячної електростанції. Її збудують на полях фільтрації колишнього цукрозаводу на площі біля 30 га. Оптимізм вселяє співпраця з фірмою «ТМА», яка в кінці минулого року придбала виробничі потужності  Яготинського експериментального цукрозаводу і реконструює їх під власні виробничі потреби. Хочу підкреслити, що головною умовою залучення інвестицій є прозорість влади в проведенні дозвільних процедур у земельній сфері та управлінні комунальним майном. А щоб ви розуміли в таких містах як Яготин – це найбільший наш ресурс. Тому Яготинська міськрада практично однією з перших в області запровадила практику продажу земельних ділянок на відкритих торгах. Саме таким чином товариство «Агроімпорт» перемогло і придбало ділянку на вулиці Поштовій, де будуватиме виробництво з полімерної упаковки.Тут зможуть працювати близько 300 жителів міста. Є ще дві подібні ділянки, а ми зацікавлені у логістичному підприємстві. В стадії розробки ще 8 земельних ділянок під об’єкти торгівлі. Сподіваємось і на залучення іноземних інвестицій. За ініціативи голови Яготинської райдержадміністрації та підтримки голови Київської обласної державної адміністрації питанням будівництва рибного заводу зацікавились німці. Зараз тривають консультації.

 

Поки спілкувалися з Наталією Миколаївною, до кабінету перепрошуючи постукала і увійшла літня жінка. З’ясувалось, – Валентина Федорівна Горенко, голова ветеранської організації Яготинської школи № 3. Хоча, день у мера й не прийомний, прийшла старенька за порадою та допомогою. Бо сталася біда -зламався газовий котел, а на дворі зима.

За фахом Валентина Федорівна – математик, провчителювала 38 років. Та спокою й нині не знає, опікується як може такими ж літніми людьми як і сама. Організація чимала – 78 людей і всім щось треба: комусь хліба принести, кому ліки, а з ким і просто поговорити, бо самі люди живуть. За свої 73 роки Валентина Федорівна не звикла жалітися… Ніколи ні в кого нічого не просила, звикла все своїми силами. Допомагають – дякує, ні – не нарікає… А до Наталі Миколаївни звернулась, бо знає, що та допоможе: чи ділом, а чи порадою. Та хто ж зрозуміє як не вона, колега все ж.

– Звертаються люди по грошову допомогу і ми, звісно даємо – від 600 до 1000 грн. Всіх хто потребує,  особливо хворих, у місті ми знаємо. Ось зараз критична ситуація у двох молодих людей із суглобами. Збирають гроші, де можуть, бо на операцію потрібно 119000 грн.

От дізнались, новий котел для Валентини Федорівни коштує 9 тисяч гривень.  Вже треба думати як допомогти людям, шукати можливості та різні варіанти. Допомагати треба всім по можливості.

 

Чому нам зараз так не вистачає людяності? Раніше жили бідніше, але уважніше ставилися до простої людини…

Яготин має надзвичайно багату і цікаву історію, тут жила родина гетьмана Розумовського, Шевченко, Білокур… Туристичний напрям має перспективи?

 

– Маємо дуже серйозні плани щодо туризму і сподіваюсь вони втіляться. Вже є рішення Київської обласної ради щодо створення регіонального ландшафтного парку імені гетьмана Кирила Розумовського. Екологи вже довели, що у нас унікальні ландшафти, лишилися цінні види флори та фауни. Окрім того, надзвичайне природне багатство Яготина озеро Супій площею 1116 га. Але до тієї краси потрібен зацікавлений інвестор. В озері, наприклад, багато мулу, коли заходиш, то він майже по коліно. А корисний він чи ні – треба робити дослідження. Тут справді можна створити чудову зону відпочинку. Тільки треба вкласти сили, розум і розрекламувати. А в нас українців чомусь цього вміння немає. Ми їдемо кудись за кордон, дивуємось як у них гарно. Та в нас набагато краще, тільки треба займатись, дбати про своє.Лишилась частина парку і садиби, що заклав у свій час син гетьмана України Кирила Розумовського, є картинна галерея, де проходять художні виставки, флігель Тараса Шевченка, відновлений Свято-Троїцький собор…Це серйозна перспектива для туризму. Вірю, що ми цей напрям найближчим часом зможемо розвинути.

Мрію про те, щоб українці не їхала на роботу в Польщу, щоб працювали в нас і отримували достойну зарплату. Щоб запрацювала промисловість. Тоді діти будуть бачити своїх батьків, родини будуть щасливими.

Михайло Городецький