Поки світ стежить за військовими подіями в Україні, інший фронт — економічний — повільно, але невпинно підточує соціальну стабільність країни. Рівень життя падає, ціни ростуть швидше, ніж доходи, а бідність охоплює мільйони.

За даними інфляційного звіту НБУ, із 2016 року ціни на продукти харчування в Україні зросли в середньому на 79% (у перерахунку на євро), тоді як у країнах ЄС — лише на 46%. Лише в червні цього року яйця подорожчали на 82,4%, соняшникова олія — на 30,4%, вершкове масло — на 27,8%, м’ясо — на 24,2%, а фрукти — на 52,1%. Для порівняння: у Польщі ціни на продукти зросли лише на 4,9%.

Проблему посилює величезний розрив у доходах. Мінімальна зарплата в Польщі перевищує українську у 6,7 раза (€1 091 проти €164), а середня — у понад чотири (€2 036 проти €482). У результаті маємо парадокс: багато продуктів у Києві коштують дорожче, ніж у Кракові, але купівельна спроможність українців у рази нижча.

Бідність зростає — разом із ризиками

За оцінками Світового банку, рівень бідності в Україні за два роки зріс із 25% до 37%, а чверть громадян мають труднощі з доступом до повноцінного продовольчого кошика. Найгірше становище — у пенсіонерів: 57% із 10,3 млн отримують менше ₴5 000 на місяць, що суттєво нижче за офіційний прожитковий мінімум у ₴8 422. Середня пенсія становить ₴6 410 — близько €150, тоді як у Польщі — приблизно €440.

«Йдеться не лише про ціни, — наголошує президент УСПП Анатолій Кінах. — Це питання збереження людського потенціалу на тлі війни, економічної дестабілізації та демографічних викликів. Без швидких і системних рішень ми ризикуємо втратити ціле покоління кваліфікованих кадрів і назавжди знизити потенціал зростання».

Політичні прогалини та структурні проблеми

Частина інфляційного тиску є неминучою — війна зруйнувала інфраструктуру, підняла логістичні та енергетичні витрати, порушила експорт агропродукції. Але фіскальна політика лише поглиблює дисбаланс. ПДВ на продукти в Україні становить 20% — один із найвищих у Європі. У багатьох країнах ЄС діють знижені ставки на соціально значущі товари — від 0% до 7% (у Польщі — 5%). Це означає, що українець платить більшу частку податку в ціні хліба чи молока, ніж європеєць, заробляючи у кілька разів менше.

Ще одна проблема — концентрація ринку. Великі торгові мережі та виробники контролюють більшу частину постачання, а Антимонопольний комітет не завжди оперативно реагує на потенційні зловживання. УСПП пропонує посилити контроль за націнками на соціальні продукти, запровадити адресну підтримку найбільш вразливих груп і стимулювати виробників знижувати собівартість через середньострокові держзамовлення та податкові пільги.

Прихована жертва воєнної економіки

Із понад 7 млн українців за кордоном і скороченням частки працездатного населення, падіння купівельної спроможності може загальмувати післявоєнне відновлення ще до його початку. Зменшення споживання б’є по внутрішньому попиту, а це знижує привабливість інвестицій у локальне виробництво — утворюється замкнене коло, яке може збільшити залежність від імпорту.

Заморожені соціальні стандарти — мінімальні зарплати й пенсії — лише поглиблюють проблему. У реальному вимірі домогосподарства бідніші, ніж десять років тому, навіть без урахування психологічного тиску війни.

Час діяти

УСПП надіслав уряду, парламенту та РНБО пакет пропозицій:

  • адресна допомога вразливим категоріям населення;
  • стимулювання виробників до зниження собівартості продукції;
  • зменшення ПДВ або податкові пільги на базові продукти;
  • ефективний контроль торгових націнок;
  • середньострокові держзамовлення для стабілізації внутрішнього ринку.

Ці інструменти не є новими у світовій практиці, але їхня актуальність для України безпрецедентна. Як підсумовує Кінах: «Навіть у воєнний час потрібно знаходити системні рішення, щоб підтримати тих, хто цього найбільше потребує. Це спільна відповідальність держави, бізнесу та суспільства. Зупинити зростання бідності — це не лише соціальна політика, а передумова економічного відродження».

Для України боротьба з бідністю — це не просто питання статистики. Це ключ до того, щоб після завершення війни зберегти людський капітал, соціальну єдність і внутрішній попит, які стануть фундаментом для мирного розвитку.

Світлана Камінець. Економічний оглядач “Нової Доби”