7 квітня 2025 року Верховний Суд України скасував рішення судів нижчих інстанцій, які призначили чоловіку покарання з випробувальним терміном за ухилення від мобілізації. Суди попередніх інстанцій засудили чоловіка до трьох років позбавлення волі з випробуванням на два роки, враховуючи його сімейні обставини та стан здоров’я. Однак Верховний Суд зазначив, що застосування умовного покарання в таких випадках може демотивувати інших громадян, які виконують свій обов’язок перед державою, і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду
Коментар адвоката Сергія Крижанівського: про відповідальність за ухилення від мобілізації та правову позицію Верховного Суду
Рішення Верховного Суду України, яким було скасовано умовне покарання у справі про ухилення від мобілізації, є важливим як з точки зору правозастосування, так і в контексті суспільного запиту на справедливість під час війни.
Під час воєнного стану та повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України питання мобілізації і військового обов’язку набувають особливої ваги. Конституція України, зокрема стаття 65, прямо вказує, що захист Вітчизни є обов’язком кожного громадянина. Відповідно, законодавець у Кримінальному кодексі України передбачив кримінальну відповідальність за ухилення від призову під час мобілізації (ст. 336 КК України).
У вказаному випадку чоловіка засудили до трьох років позбавлення волі з випробувальним строком у два роки. Апеляція підтримала це рішення, пославшись на наявність пом’якшувальних обставин, зокрема сімейний стан та стан здоров’я. Проте Верховний Суд вказав на невірну оцінку судами попередніх інстанцій суспільної небезпеки злочину та скасував ці рішення, направивши справу на новий розгляд.
Цей підхід є цілком логічним і виваженим. Верховний Суд фактично підкреслив, що умовне засудження у таких справах суперечить духу закону і може підривати авторитет державних інституцій. По суті, це заклик до єдності й відповідальності в умовах війни. Такий сигнал судової гілки влади також має стримуючий ефект – адже, знаючи про реальну можливість ув’язнення, людина навряд чи ризикуватиме свідомо порушувати закон.
Крім того, в юридичному аспекті важливо зазначити, що за умов дії воєнного стану держава має право обмежувати певні права громадян – у рамках Конституції та міжнародних зобов’язань. Обов’язок не ухилятись від мобілізації є не лише юридичним, а й моральним – і тому держава має право посилювати санкції, у тому числі у вигляді невикористання інституту «умовного» покарання у таких справах.
Також хотів би звернути увагу, що попри жорсткість підходу Верховного Суду, кожен випадок повинен розглядатися індивідуально. Необхідно враховувати обставини життя людини, її дійсну спроможність виконувати військовий обов’язок, наявність поважних причин та документи, які їх підтверджують (медичні довідки, довідки про догляд за особами з інвалідністю тощо). Лише при реальному зловживанні правом чи явному ухиленні від обов’язків застосування реального терміну буде обґрунтованим.
У підсумку, це рішення Верховного Суду є показовим з точки зору утвердження справедливості та відповідальності. Правозастосування в умовах війни повинно враховувати не лише букву закону, а й дух часу, потреби суспільства та виклики, з якими ми стикаємося. І якщо на передовій наші воїни жертвують своїм життям заради свободи і безпеки, то кожен громадянин зобов’язаний, як мінімум, не ухилятися від закону.
Сергій Крижанівський,
адвокат, журналіст, засновник Адвокатського об’єднання “Крижанівський та партнери”
