Олексій Зінов’єв, експерт з безпеки “Нової Доби”
Ніч проти 6 липня 2026 року стала ще одним доказом того, що росія входить у нову фазу повітряної війни проти України. Якщо раніше масовані удари по містах часто будувалися навколо крилатих ракет і “шахедів”, то тепер дедалі помітнішою стає інша логіка: насичення неба сотнями дронів, виснаження української ППО і подальше застосування балістичних, надзвукових та гіперзвукових ракет по великих містах.
Це не випадковість і не “помилка наведення”. Це зміна тактики.
За даними, які 6 липня наводили AP і The Guardian із посиланням на українських посадовців, під час нічного удару по Києву росія застосувала 68 ракет і 351 дрон. Українська ППО збила або нейтралізувала значну частину цілей — 37 ракет і 326 дронів, але балістичні, надзвукові та гіперзвукові ракети залишилися найскладнішою загрозою. AP окремо звернуло увагу: усі 29 балістичних ракет, випущених у межах атаки, досягли цілей, що показало критичну проблему дефіциту перехоплювачів для систем Patriot.
Станом на ранок 6 липня повідомлялося щонайменше про 14 загиблих і 117 поранених у Києві. Були пошкоджені житлові багатоповерхівки, зокрема у Подільському районі. Рятувальники працювали на завалах, шукали людей у зруйнованих будинках. Це були не абстрактні “об’єкти”. Це були квартири, під’їзди, дитячі кімнати, автомобілі у дворах, люди, які спали.
Що змінилося в російській тактиці
росія завжди била по українських містах. Але у 2026 році ми бачимо більш виразну модель комбінованого удару. Спочатку запускаються великі групи дронів. Їхнє завдання — розтягнути ППО, змусити мобільні вогневі групи, зенітні системи, радари й авіацію працювати годинами, витрачати ресурс, відкривати позиції та створювати хаос у повітряному просторі. Потім застосовуються ракети різних типів. Крилаті ракети складні, але їх ще можна перехоплювати багатьма засобами. Балістичні ракети — інша історія. Вони мають високу швидкість, короткий час підльоту і потребують спеціалізованих систем перехоплення. Для України це насамперед Patriot, а таких систем і ракет до них об’єктивно недостатньо. Саме тому росія б’є балістикою по великих містах. Не тому, що це “найефективніше” з військової точки зору. А тому, що це найефективніше з точки зору терору: мінімум часу на реакцію, максимум психологічного ефекту, високий шанс прориву через ППО, великі руйнування у щільній міській забудові.
Це війна не лише проти військової інфраструктури. Це війна проти сну, проти відчуття безпеки, проти нормального життя.
Чому саме житло
Росія традиційно заявляє, що б’є по “військових”, “енергетичних” або “промислових” об’єктах. Так було і після удару 6 липня. Але проблема для російської пропаганди в тому, що руйнування знову видно у житлових кварталах. Як військовий аналітик я бачу тут три можливі рівні пояснення, і жоден із них не виправдовує агресора. Перший — свідоме ураження цивільних районів для залякування. Це класична стратегія терору: бити по великих містах, щоб створити тиск на суспільство і владу. Другий — злочинна байдужість до цивільних жертв. Навіть якщо Росія заявляє про “військову ціль” поруч, використання потужної балістики в міській забудові означає прогнозовані жертви серед цивільних. Це не випадковий ризик, а свідомо прийнятий злочинний ризик.
Третій — інформаційна маскувальна операція. Росія може називати будь-який район “військово-промисловим”, будь-який склад “оборонним”, будь-яку інфраструктуру “енергетичною”, але для міжнародного права і здорового глузду важливий результат: удар по житлу, загиблі цивільні, зруйновані будинки.
Саме тому ці атаки мають розглядатися не як окремі “епізоди”, а як системна кампанія. Вона має ознаки примусу цивільного населення до страху, виснаження і політичного тиску.
Чому Росія посилила балістичний компонент саме зараз
росія не діє у вакуумі. Вона змінює тактику тоді, коли бачить слабке місце. Сьогодні таким місцем є дефіцит далекобійної та протиракетної ППО. AP прямо пише, що удар 6 липня виявив розширення прогалин в українській протиповітряній обороні, насамперед через нестачу ракет-перехоплювачів Patriot. Українські сили добре працюють проти дронів і частини крилатих ракет, але балістика залишається найнебезпечнішим інструментом російського повітряного терору.
Для москви це раціональна, хоча й варварська логіка:
- якщо Україна ефективно збиває “шахеди”, треба збільшити їхню кількість;
- якщо Україна краще працює по крилатих ракетах, треба змішувати типи цілей;
- якщо Patriot не вистачає, треба бити балістикою;
- якщо фронтові успіхи не виглядають переконливо, треба створювати картинку “покарання Києва”.
Це не сила. Це спроба компенсувати втрату стратегічної ініціативи іншими засобами.
Фронтова брехня і повітряний терор
російська пропаганда постійно говорить про “успіхи на фронті”. Але якщо подивитися на реальні оцінки міжнародних аналітиків, картина значно скромніша для Кремля. The Guardian у квітні з посиланням на аналіз ISW писала, що в березні 2026 року російська армія здобула лише близько 23 кв. км — найменше з вересня 2023 року. Le Monde на початку липня писало, що до середини 2026 року російська армія втратила частину своєї колишньої переваги через українські технологічні інновації, удари по логістиці та проблеми з просуванням. CSIS, за даними, які цитували міжнародні медіа, оцінює російські втрати як надзвичайно високі, а співвідношення втрат у 2026 році — дедалі гірше для москви.
Це не означає, що росія перестала бути небезпечною. Вона залишається величезною воєнною машиною з великим мобілізаційним ресурсом, запасами ракет і готовністю класти людей тисячами. Але це означає інше: російська армія не здатна швидко досягати стратегічних результатів на землі. І саме тут з’являється повітряний терор. Коли немає великої перемоги на фронті, кремль продає своїй аудиторії руйнування Києва як “успіх”. Коли неможливо показати швидке просування, показують вибухи у столиці. Коли втрати на фронті ростуть, пропаганда говорить про “удари відплати”. Коли українські дрони б’ють по російській нафтовій, логістичній і військовій інфраструктурі, Росія відповідає не лише по військових цілях, а по житлових будинках. Це і є різницею між воєнною стратегією і терористичною логікою.
Чому російські заяви про “точні удари” не витримують критики
росія постійно використовує формулу “високоточна зброя”. Але точність зброї не робить удар законним. Якщо високоточна ракета влучає у житловий будинок, питання не в тому, наскільки вона технологічна. Питання в тому, хто обрав ціль, хто затвердив маршрут, хто розрахував ризики і хто вирішив, що цивільні жертви прийнятні. Балістична ракета по великому місту — це завжди надзвичайний ризик. У щільній міській забудові навіть уламки перехоплення можуть бути небезпечними. А пряме влучання або близький вибух створює катастрофічні наслідки. Тому російська теза “ми били по військових об’єктах” не може бути автоматично прийнята. Її треба перевіряти фактами. А факти після кожної такої атаки одні й ті самі: житло, пожежі, поранені цивільні, загиблі родини, зруйновані під’їзди.
Політичний момент: удар перед самітом НАТО
Атака 6 липня відбулася напередодні саміту НАТО в Анкарі. Це не дрібниця. росія часто прив’язує масовані удари до міжнародних подій: зустрічей союзників, пакетів допомоги, переговорів, самітів, важливих заяв. Мета проста: показати, що москва не боїться реакції Заходу; змусити союзників України обговорювати не українську стійкість, а російську ескалацію; нав’язати відчуття, що Росія може піднімати ставки коли захоче. Але це також слабкість. Держава, яка справді впевнена у своїй перемозі на полі бою, не потребує нічних ударів по спальниках напередодні дипломатичних самітів. Вона демонструвала б військовий результат. росія демонструє страх, лють і бажання залякати.
Що це означає для України
Перше: Україна потребує не просто більше ППО, а саме протиракетного компонента. Дрони можна збивати дешевшими засобами, мобільними групами, РЕБ, кулеметними установками, дронами-перехоплювачами. Але балістика вимагає Patriot, SAMP/T та інших високорівневих систем і достатнього запасу ракет. Друге: українська ППО має розвиватися як ешелонована система. Не можна витрачати дорогі перехоплювачі на дешеві дрони, якщо є дешевші способи їх знищення. І навпаки: не можна залишати великі міста без протиракетного щита там, де росія застосовує балістику. Третє: Україна має продовжувати бити по російській воєнній економіці. Саме удари по НПЗ, логістиці, складах, аеродромах і виробництву змушують росію відчувати війну не як телевізійну кампанію, а як реальну ціну. AP і Financial Times звертали увагу, що українські дрони вже серйозно впливають на російську логістику й енергетичну інфраструктуру. Це треба посилювати. Четверте: Україні потрібно ще активніше документувати удари по цивільних. Кожна ракета, кожен уламок, кожен зруйнований будинок — це не лише новина, а майбутній доказ. Російська брехня розсипається там, де є точна фіксація.
Що мають зрозуміти союзники
Союзники України мають перестати мислити категоріями “достатньо, щоб Україна трималася”. Це небезпечна формула. Україні потрібно достатньо, щоб Росія втратила можливість безкарно бити по містах. Якщо ракети Patriot лежать на складах союзників, а в Києві в цей час балістика руйнує житлові будинки, це не питання технічної логістики. Це питання політичної відповідальності. Захід не може одночасно говорити про захист цивільних, міжнародне право і “неприпустимість терору”, але місяцями вагатися з рішеннями, які реально зменшують кількість загиблих. Українцям не потрібні співчутливі формули після кожного удару. Українцям потрібні системи й ракети, які зроблять наступний удар менш результативним для агресора.
Висновок експерта “Нової Доби”
Росія переходить до більш інтенсивного використання балістичних ударів по великих українських містах не тому, що стала сильнішою стратегічно. Вона робить це тому, що:
- бачить дефіцит українських протиракетних засобів;
- намагається компенсувати обмежені успіхи на фронті;
- хоче створити політичний тиск перед міжнародними рішеннями;
- прагне залякати цивільне населення;
- продає власному суспільству руйнування українських міст як “перемогу”.
Це не ознака впевненості. Це ознака війни на виснаження, у якій москва дедалі більше покладається на терор як заміну стратегії. Але є й інший висновок. Україна вже навчилася збивати більшість дронів, адаптувалася до крилатих ракет, створила власну далекобійну кампанію, змусила росію відчувати удари по її тилу й економіці. Наступний етап — закрити небо від балістики настільки, наскільки це можливо. Бо битва за українські міста — це не лише битва ППО проти ракет. Це битва двох логік. російська логіка каже: якщо не можеш перемогти армію швидко, бий по домівках. Українська логіка відповідає: якщо ворог б’є по домівках, ми маємо стати сильнішими, точнішими і ще більш організованими. росія хоче, щоб нічні вибухи стали мовою страху. Україна має зробити так, щоб відповіддю стали системи ППО, власне виробництво, удари по воєнній економіці агресора і міжнародна коаліція, яка нарешті зрозуміє: захист українського неба — це не допомога “на потім”, а умова збереження життя сьогодні.
