Світлана Камінець, економічна експертка «Нової Доби»

Українці навчилися жити в режимі, коли слово «стабільність» означає не зростання, а здатність протриматися ще один місяць. Саме тому нове дослідження Active Group варто читати не як звичайний набір відсотків, а як чесний суспільний діагноз.

У липні 2026 року 60% респондентів сказали, що добробут їхньої родини за минулий рік погіршився. Поліпшення відчули лише 8,4%, ще 30% не помітили змін. Коли ж люди говорять не про власний гаманець, а про країну, картина ще похмуріша: 68,2% вважають, що добробут України за рік погіршився; позитивну відповідь дали 10,3%.

І найважливіше: це не лише оцінка пережитого. Дивлячись уперед, на наступні 12 місяців, 62,2% очікують погіршення добробуту країни. На поліпшення сподіваються 7,9%. Тобто суспільство живе не стільки в паніці, скільки у виснаженій недовірі: люди не заперечують, що держава й економіка працюють, але не бачать, як це перетворюється на відчутне полегшення їхнього життя.

Родинний бюджет програє щоденним витратам

Відчуття добробуту не народжується у звітах про ВВП. Воно формується біля каси в магазині, під час оплати ліків, оренди, комунальних послуг, дороги на роботу або зборів дитини до школи.

За даними державної статистики, лише за перші п’ять місяців 2026 року споживчі ціни зросли на 5,6%, а продукти харчування — на 6,2%. Хліб і хлібопродукти додали 11,6%. Для сім’ї з невеликим або середнім доходом це не абстрактні цифри: це означає, що грошей, які ще недавно вистачало на звичний набір покупок, тепер вистачає на менше. Про це свідчать дані Держстату і навіть там, де номінальні зарплати підвищуються, люди не завжди відчувають себе багатшими. Причина проста: підвищення доходу часто наздоганяє уже здійснене подорожчання. Родина не порівнює цьогорічну зарплату з торішньою у відсотках. Вона порівнює, чи може оплатити все необхідне без позик, чи є запас на лікування, ремонт, навчання або хоча б короткий відпочинок. Саме тут і виникає розрив між офіційною економікою та повсякденним досвідом. Національний банк наголошує, що реальні доходи населення зростали на тлі повільнішої інфляції наприкінці 2025-го та на початку 2026 року. Але середні показники не скасовують нерівності: хтось має роботу в секторі, де зарплати ростуть, хтось — втрачений бізнес, нестабільні підробітки, вимушене переміщення або родину, що потребує постійної допомоги. Дані я взяла із офіціних, помітьте, джерел, а саме з огляду НБУ щодо доходів і зарплат українців.

Тому 30% тих, хто говорить «нічого не змінилося», не слід автоматично записувати до задоволених. У воєнний час «не стало гірше» — уже окремий спосіб виживання.

Україна в очах громадян: не крах, а втома від невизначеності

Порівняння хвиль опитування показує важливу зміну настроїв. У липні 2026 року частка тих, хто вважає, що добробут країни істотно погіршився, зменшилася до 38,3% — проти 44,8% у грудні 2025 року і понад 55% у листопаді 2024-го. Водночас майже 30% говорять про «деяке» погіршення. Це можна прочитати так: у суспільстві стало менше відчуття одномоментного обвалу, але не з’явилося переконання, що життя повертається до нормальності. Українці адаптувалися до великої війни, проте адаптація не означає добробуту. Економіка справді не стоїть на місці. НБУ прогнозував для 2026 року зростання економіки на 1,8%, а надалі — поступове прискорення відновлення до 3–4% на рік. Але це зростання відбувається з дуже низької й травмованої війною бази. Воно не може швидко компенсувати втрачені житло, роботу, здоров’я, безпеку та роки нормального життя. Офіційна українська влада, це доволі чесно визнає і ці дані також містяться у прогнозі НБУ на 2026–2028 роки. Отже головна помилка влади — не просто в тому, що вона недостатньо пояснює свою роботу. Значно небезпечніше, коли люди не бачать вимірюваного результату: відремонтованої мережі, резервного джерела живлення для лікарні, зрозумілого механізму субсидії, доступних ліків, робочих місць у своїй громаді.

Зима як тест довіри

Опитування щодо підготовки до опалювального сезону прямо пояснює песимізм людей. Лише 27,4% вважають дії влади цілком або радше достатніми. Натомість 46,8% називають їх недостатніми. Ще 15,6% відповіли, що влада взагалі нічого не робить або навіть погіршує ситуацію. Це не означає, що підготовки немає. Вона триває: уряд створив штаб підготовки до сезону 2026/27, говорить про накопичення ресурсу, захист критичної інфраструктури та плани стійкості регіонів. Із резервного фонду на розподілену теплову генерацію спрямовано 3 млрд грн, як повідомляє нам усім Мінрозвитку. Держенергонагляд також повідомляє про підготовку мереж, аварійних запасів і критичної інфраструктури з урахуванням ризику нових атак. Проте громадянин оцінює не кількість нарад і постанов. Він запитує: чи буде світло, тепло й вода у його будинку; скільки триватиме аварійне відключення; чи є в школі укриття й генератор; чи вистачить його доходу на зимові рахунки. Поки на ці запитання немає переконливої відповіді для кожної громади, цифра недовіри залишатиметься високою. Тут держава має перейти від загальних повідомлень до локальної конкретики. Не «ми готуємося», а «у вашій громаді замінено стільки-то метрів мереж, є такий-то резерв, працюють такі-то пункти незламності, контакти аварійних служб — такі-то». Людям потрібна не заспокійлива риторика, а карта дій на випадок складної зими.

Чому песимізм має економічну ціну

Коли більшість родин очікує погіршення, вони починають витрачати обережніше. Відкладають ремонт, купівлю техніки, відкриття малого бізнесу, переїзд, навчання. Усе це б’є по попиту, а отже — по робочих місцях і місцевих підприємцях. Песимізм — не примха і не «негативне мислення». Це економічна поведінка самозахисту. Родина, яка не впевнена у завтрашньому дні, створює запас готівки, купує необхідне наперед, скорочує витрати, уникає великих рішень. Масово така поведінка уповільнює відновлення. Водночас Україні не варто втрачати з поля зору й сильні сторони. Фінансова підтримка партнерів зберігає роботу держави та базові соціальні виплати. Нова чотирирічна програма МВФ, затверджена в лютому 2026 року, має допомогти втримати макрофінансову стабільність і залучати інше зовнішнє фінансування.

Але міжнародні кошти — це не заміна розвитку. Вони дають Україні час. Використати цей час потрібно на захист енергетики, локальну генерацію, відновлення виробництва, підтримку ветеранів, працевлаштування переселенців і чесні правила для малого бізнесу. Інакше країна залишиться фінансово стійкою лише на папері, а психологічно — в режимі постійного очікування гіршого.

Прогноз на 2027 рік: повільше, але з шансом на перелом

2027 рік навряд чи стане роком масового відчуття достатку. Чесніший прогноз — це рік обережного поліпшення, якщо не станеться різкого погіршення безпекової ситуації та не буде масштабних ударів по енергетиці. Базові розрахунки Міністерства економіки передбачають зростання ВВП у 2027 році на 5% і реальної зарплати на 8,9%, а інфляцію — близько 5,9% наприкінці року. Це оптимістичний державний сценарій, який варто сприймати не як гарантію, а як орієнтир за сприятливих умов. Такі дані містить офіційний Прогноз Мінекономіки на 2026–2028 роки . Куди більш обережніші оцінки МВФ закладають для 2027 року близько 3,5% економічного зростання та інфляцію на рівні близько 7%. (переглянути тут) Саме цей стриманий сценарій, на мою думку, є ближчим до реальності: економіка зростатиме, але повільніше, ніж хотілося б людям, які вже четвертий рік платять за війну власною витривалістю. У 2027-му добробут може почати відчутно поліпшуватися не тоді, коли вийде сильний макропрогноз, а коли збігатимуться чотири речі:

  • ціни на базові товари зростатимуть повільніше за доходи;
  • зима мине без тривалих масових відключень;
  • люди бачитимуть більше стабільної роботи поза оборонним сектором;
  • міжнародна підтримка буде пов’язана не лише з «латанням дір», а й із відбудовою міст, енергетики та виробництва.

Якщо це станеться, восени 2027 року ми можемо побачити не загальний оптимізм, але суттєве скорочення частки тих, хто очікує погіршення. Якщо ж безпекова ситуація знову вдарить по енергетиці, цінах і зайнятості, навіть формальне зростання ВВП не переконає людей, що країна рухається вперед.

Головний висновок опитування простий: українці не вимагають від влади дива. Вони хочуть, щоб зусилля держави стали видимими у їхньому щоденному житті. Не лише у звітах — у світлі в оселі, теплі взимку, роботі, ціні хліба і відчутті, що планувати майбутнє в Україні все ще має сенс.