Журналістське розслідування. Частина перша

Автор: Олег Спорников

Українська держава, яка змушена вести найсуворішу і найжорстокішу війну на планеті, мабуть мала б сприяти своїм громадянам у їхньому прагненні вижити за будь – яку ціну і тим допомогти самій державі… Але українські законодавці, із штанів випригують, вибачте за каламбур, аби поцікавитися і порахувати скільки заробляють її громадяни на OnlyFans та інших секс – стрімінгових платформах. Вимагає від них декларацій, податків і військового збору. Іноземні платформи для дорослих реєструються в Україні платниками ПДВ. Pornhub офіційно сплачує так званий податок на Google. Водночас та сама держава може відкрити проти автора контенту кримінальне провадження за статтею 301 Кримінального кодексу — за виготовлення або поширення порнографічних матеріалів. Це не юридична неможливість: податковий обов’язок не зникає через сумнівний чи навіть незаконний характер доходу. Але це виразний інституційний парадокс. Одне відомство надсилає людині вимогу заплатити, інше може використати відомості про той самий заробіток як частину доказів кримінального правопорушення. У травні 2026 року Верховній Раді не вистачило 19 голосів, щоб почати змінювати цю систему. За декриміналізацію добровільного контенту за участі повнолітніх проголосували 207 депутатів із необхідних 226. Здавалося, питання закрито… але не так сталося як гадалося…

Вже 14 липня парламент підтримав у першому читанні інший законопроєкт, у якому декриміналізацію дорослого контенту поєднали з посиленням відповідальності за матеріали сексуального насильства над дітьми. Цього разу знайшлося 235 голосів. Нова доба вже писала, чому практично та сама реформа спочатку провалилася, а через півтора місяця отримала підтримку? Що змінилося: зміст закону, його назва, політичне пакування чи готовність парламенту говорити про тему без страху перед словом «порно»? І чи означає перше читання, що українських авторів OnlyFans уже не переслідуватимуть? Коротка відповідь — ні.

Перша суперечність: платформа легальна, контент — ризикований

OnlyFans не є суто порнографічним сайтом. На платформі працюють музиканти, фітнес-тренери, блогери та інші автори. Проте основну впізнаваність їй приніс платний контент для дорослих. Українці стали помітною частиною цієї економіки. За оприлюдненими даними, у 2020–2022 роках українські автори отримали через OnlyFans понад 111 мільйонів доларів. Наприкінці 2024 року голова парламентського податкового комітету Данило Гетманцев повідомляв, що 350 моделей задекларували 305,4 мільйона гривень доходу і сплатили 59 мільйонів гривень податків.  Згодом кількість декларацій і сума зобов’язань зросли. Паралельно податкові органи почали активніше використовувати інформацію, отриману від іноземних платформ у межах міжнародного обміну. Для податкової логіка проста: резидент України зобов’язаний декларувати іноземний дохід незалежно від джерела його походження. Для автора ситуація складніша. Щоб виконати вимоги держави, він повинен повідомити про дохід. Але якщо заробіток пов’язаний із матеріалами, які експертиза визнає порнографічними, декларація потенційно підтверджує систематичність діяльності та отримання грошей. Це не означає, що кожна декларація автоматично стає кримінальною справою. Проте людина опиняється між двома ризиками: не задекларувати дохід і мати проблеми з податковою або задекларувати й побоюватися уваги правоохоронців.

Подібна модель не стимулює вихід із тіні. Вона винагороджує мовчання, роботу через чужі рахунки, криптовалюту, посередників або зміну податкового резидентства. Саме тому частина авторів переїжджає за кордон, а держава втрачає і людей, і податки.

Два різні податки, які часто плутають

У публічній дискусії цифри щодо Pornhub, OnlyFans і доходів моделей нерідко змішують, хоча йдеться про різні зобов’язання. Перше — ПДВ на електронні послуги. Іноземна компанія, яка продає цифрові послуги українським користувачам, повинна зареєструватися платником податку та перераховувати його до бюджету. Саме в цьому статусі в Україні зареєструвалася компанія Aylo, якій належить Pornhub. Друге — оподаткування доходів українського автора. Якщо податковий резидент України отримує гроші від іноземної платформи, він має задекларувати їх і сплатити податки відповідно до обраної та законно доступної моделі оподаткування. Третє питання — кримінально-правова оцінка самого матеріалу. Податкова сплата не означає, що держава визнала діяльність законною. І навпаки: потенційна кримінальна караність не звільняє від податків.

Тому популярна фраза «держава легалізувала Pornhub, але переслідує моделей» юридично неточна. Реєстрація Pornhub платником ПДВ не є дозволом на виробництво порнографії в Україні. Проте політично й етично суперечність залишається: держава навчилася отримувати гроші з цифрового ринку, але не створила послідовних правил для людей, які цей ринок наповнюють.

Скрін відомої стрімінгової платформи, де відкрито “працюють” українці.

Стаття, під яку може потрапити приватне повідомлення

Стаття 301 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за ввезення, виготовлення, зберігання з метою поширення, збут і розповсюдження предметів порнографічного характеру.

Проблема полягає не лише у великих студіях або комерційних платформах.

До сфери дії норми можуть потрапляти дорослі люди, які добровільно створили інтимне фото чи відео і передали його іншій повнолітній особі. Судова практика містить провадження через матеріали, переслані у месенджерах, продані за незначні суми або створені самою обвинуваченою особою. За даними Опендатаботу, лише за сім місяців 2024 року в Україні зареєстрували 1145 проваджень за статтею 301. Це майже стільки ж, скільки за окремою статтею 301-1 щодо матеріалів сексуального насильства над дітьми — 1198. Ці числа не означають, що всі справи завершилися обвинувальними вироками. Кримінальне провадження може бути закрите або роками не доходити до суду. Але кожна справа — це робочий час слідчих, прокурорів, експертів і суддів. У 2025 році кількість справ щодо дорослого контенту продовжила зростати. За дев’ять місяців повідомлялося приблизно про півтори тисячі проваджень. Виникає запитання про пріоритети: чи повинна держава під час повномасштабної війни витрачати ресурси на переслідування повнолітніх за добровільно створені матеріали, якщо водночас існують злочини проти дітей, торгівля людьми, сексуальне насильство й експлуатація? Прихильники декриміналізації відповідають: ні. Противники застерігають, що просте скасування заборони без регулювання може створити легальне прикриття для примусу та експлуатації. Обидва аргументи потребують серйознішої відповіді, ніж взаємні звинувачення у святенництві або аморальності. В українському законодавчому органі звучали подекуди суперечливі думки, так Ярослав Железняк, один з ініціаторів законопроєкту, пояснював, що правоохоронні ресурси потрібно спрямувати передусім на захист дітей:

Я.Железняк. Фото з Вікіпедії

«Дайте можливість нашим правоохоронцям не витрачати час на OnlyFans, а витрачати час саме на боротьбу з цими злочинами». Водночас він наголошував, що питання декриміналізації дорослого контенту ще може бути переглянуте під час підготовки документа до другого читання. Вторили йому й інші колеги – депутати:

Народний депутат Владлен Неклюдов також пов’язав декриміналізацію з конституційними правами: «Дорослі люди могли спокійно, вільно жити, користуючись конституційними правами», а Олександр Юрченко прямо порушив питання тіньових доходів OnlyFans, які через чинну криміналізацію неможливо повноцінно спрямувати до українського бюджету: «Ми вже доволі доросла нація, щоб визнати, що секс у нас є».

О.Юрченко. Фейсбук -сторінка депутата

Найжорсткіше проти законопроєкту виступила Юлія Тимошенко. Вона заявила:

«До нас завозитимуть тонни порнографічної продукції, декриміналізують її розповсюдження і збут. І, як завжди, зароблятимуть мільярди».

За версією Тимошенко, посилення відповідальності за сексуальні злочини проти дітей потрібно оформити окремим законопроєктом, не поєднуючи його з декриміналізацією контенту для дорослих. РБК-Україна

Сергій Крижанівський, Заслужений юрист України, експерт Фундації “Чинність закону” втім, критично оцінює спробу поєднати в одному законопроєкті посилення відповідальності за сексуальну експлуатацію дітей і декриміналізацію обігу порнографічного контенту між повнолітніми.

«Законодавець намагається одним документом розв’язати дві різні за своєю природою проблеми. Захист дітей вимагає максимально жорстких і недвозначних норм, тоді як декриміналізація контенту для дорослих потребує окремого регулювання: визначення добровільної згоди, віку учасників, правил зберігання персональних даних, оподаткування доходів та відповідальності цифрових платформ. Коли все це об’єднують в одному законопроєкті, виникає ризик правової невизначеності й вибіркового застосування закону».

Сергій Крижанівський. Фото: Олег Спорников

На думку правника, саме скасування покарання за добровільне створення повнолітніми інтимного контенту може бути виправданим, однак декриміналізація не повинна означати повну відсутність державного контролю.

«Не можна обмежитися вилученням кількох слів із Кримінального кодексу і назвати це реформою. Потрібно чітко відмежувати добровільний контент повнолітніх від примусу, сексуальної експлуатації, торгівлі людьми, прихованої зйомки та поширення матеріалів без згоди зображеної особи. Інакше правоохоронці та суди знову будуть змушені самостійно визначати межі дозволеного».

Крижанівський також звертає увагу на суперечність у позиції держави щодо авторів контенту на OnlyFans:

«Держава отримує інформацію про доходи громадян, вимагає сплати податків і водночас залишає можливість переслідувати цих самих людей за спосіб отримання доходу. Така конструкція підриває принцип правової визначеності: громадянин не може зрозуміти, чи держава вважає його підприємцем і платником податків, чи потенційним обвинуваченим».

Водночас Крижанівський застерігає від подання законопроєкту винятково як способу збільшити бюджетні надходження. За його словами, податки не можуть автоматично легітимізувати діяльність — спочатку парламент повинен встановити зрозумілі правила, механізми перевірки віку й добровільності, гарантії захисту персональних даних та процедури видалення матеріалів, оприлюднених без згоди.

«Дискусія не повинна зводитися до протиставлення “середньовічної моралі” і необмеженої свободи. Завдання парламенту — провести юридично точну межу між приватним вибором повнолітньої людини та індустрією, у якій можуть існувати примус, залежність і експлуатація. У нинішньому вигляді законопроєкт такої межі остаточно не встановлює».

Як експерт визначає, де еротика, а де порнографія

Але що зрештою? Залишається купа питань! Для застосування статті 301 правоохоронцям недостатньо власного враження від фотографії. Зазвичай у справі призначають судову мистецтвознавчу експертизу, яка має визначити характер матеріалу. Проте межа між еротикою і порнографією не є математичною. Оцінюються відвертість зображення, його контекст, спосіб демонстрації тіла, фокус на статевих органах чи сексуальних діях, художня або інша мета. Результат залежить не тільки від зображення, а й від критеріїв, якими користується експерт. Це створює простір для непередбачуваності.

Дві зовні схожі справи можуть отримати різні висновки. Людина не завжди здатна наперед зрозуміти, чи визнає експерт конкретний матеріал еротичним або порнографічним. А кримінальний закон, який може завершитися судимістю, повинен бути достатньо чітким, щоб громадянин міг передбачити наслідки своїх дій. BRDO свого часу, проаналізував 222 вироки за статтею 301. У 60 із них суди посилалися на Міжнародну конвенцію про запобігання обігу порнографічних видань 1923 року, хоча, за офіційними даними, Україна не є її учасницею. Це не робить автоматично незаконними всі такі вироки. Але показує, наскільки застарілою й інерційною може бути аргументація у справах, що стосуються сучасних цифрових платформ. Закон намагається регулювати економіку підписок, приватних чатів і хмарних сервісів інструментами, логіка яких формувалася в епоху друкованих карток і контрабандних журналів.

Законопроєкт №12191: що він справді пропонував

У листопаді 2024 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №12191. Його назва була обережною: «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення його окремих положень про кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моральності». У публічній дискусії документ швидко став «законом про легалізацію порно». Але це визначення спрощувало його зміст. Проєкт не пропонував дозволити все. Він мав прибрати кримінальну відповідальність за створення та поширення дорослого контенту, якщо:

  • всі учасники є повнолітніми;
  • вони діють добровільно;
  • матеріал не поширюється серед дітей;
  • він не створений без згоди зображеної особи;
  • не йдеться про сексуальне насильство, зоофілію, некрофілію чи інші визначені екстремальні форми.

Дитячі матеріали, сексуальні дипфейки, так звана порнопомста, примушування, торгівля людьми та сутенерство не декриміналізувалися. Законопроєкт підтримав профільний правоохоронний комітет. Проте до сесійної зали він дістався лише у травні 2026 року — приблизно через півтора року після реєстрації. Саме ця затримка була першою політичною відповіддю парламенту. Реформу не обов’язково відхиляти відкрито. Іноді достатньо довго не ставити її на голосування.

Провал, у якому майже ніхто не проголосував проти

28 травня законопроєкт №12191 отримав 207 голосів. Проти проголосували лише п’ятеро депутатів, троє утрималися, 60 не голосували. Рішення не було ухвалене. Ця арифметика руйнує просте пояснення, ніби більшість Верховної Ради рішуче виступила проти декриміналізації. Відкритих противників було мало. Закон провалився передусім через пасивність, відсутність політичної мобілізації та небажання частини депутатів зафіксувати позицію. У фракції «Слуга народу», яка формально налічувала 228 депутатів, «за» проголосували 172. Ще 21 депутат не голосував, 32 були відсутні. Таким чином, реформа програла не ідейну дискусію. Вона не зібрала організованої більшості. Чому?

Причина перша: токсична етикетка

Для депутата голосування за «вдосконалення кримінального законодавства» і голосування за «легалізацію порно» — політично різні речі, навіть якщо йдеться про той самий текст. Слово «порно» легко перетворити на фрагмент передвиборчої реклами опонента. Воно дозволяє не обговорювати межі кримінального права, згоду дорослих чи ефективність поліції. Достатньо заявити, що депутат «підтримав розпусту». Політична вигода від голосування була абстрактною. Ризик репутаційної атаки — конкретним.

Причина друга: реформа не мала сильного власника

Законопроєкт підтримувала група депутатів із різних фракцій, а його найпомітнішим адвокатом став Ярослав Железняк. Але це не була пріоритетна урядова реформа, за яку відповідала б парламентська більшість. МВС, за словами міністра Ігоря Клименка, погодило текст практично без зауважень. Правоохоронний комітет рекомендував його підтримати. Цього виявилося недостатньо. У парламентській практиці багато законів ухвалюють не тому, що кожен депутат глибоко переконаний у їхній необхідності, а тому, що існує погоджена політична позиція. У випадку №12191 такої позиції не сформували.

Причина третя: порно і злочини проти дітей змішували в одну тему

Хоча законопроєкт не послаблював захист дітей, частина дискусії будувалася так, ніби декриміналізація добровільного дорослого контенту означає загальне послаблення боротьби з порнографією. Це емоційно сильний аргумент. Після згадки про дітей пояснення юридичних відмінностей сприймаються як виправдання. Автори реформи говорили мовою прав людини й неефективності кримінального переслідування. Опоненти — мовою суспільної моралі, сексуалізації та ризику експлуатації. У такій конструкції прихильникові змін постійно доводилося доводити, що він не підтримує злочини, яких законопроєкт і не пропонував дозволяти.

Причина четверта: декриміналізацію подали без цілісної моделі регулювання

Скасувати кримінальне покарання — не те саме, що створити легальний ринок. Законопроєкт №12191 змінював Кримінальний кодекс, але не відповідав на всі питання щодо:

  • перевірки віку споживачів;
  • документування згоди учасників;
  • права людини відкликати матеріал;
  • відповідальності платформ і студій;
  • протидії примусу та економічній експлуатації;
  • трудових гарантій;
  • захисту персональних даних;
  • механізмів швидкого видалення матеріалів без згоди;
  • правил рекламування;
  • податкової моделі для авторів.

Для першого читання це не обов’язково фатальний недолік. Декриміналізація може бути лише першим кроком. Але політично відсутність цілісної рамки дозволила критикам говорити про створення «порноіндустрії без правил».

Те, чого не можна довести лише проваленим голосуванням

У середовищі авторів контенту поширене переконання, що криміналізація вигідна окремим правоохоронцям і власникам нелегальних студій. Заборонений ринок нібито створює можливості для «кришування», вибіркових обшуків і вимагання грошей. Такі підозри не виникли на порожньому місці. Українські правоохоронці розслідували схеми, у яких посадовців підозрювали в отриманні неправомірної вигоди за невтручання в роботу так званих вебкам-офісів. Проте з окремих справ не можна автоматично вивести, що весь парламентський провал був організований для збереження корупційних доходів. Для такого висновку потрібні докази: фінансові зв’язки, листування, свідчення учасників домовленостей або документально підтверджене лобіювання. Поки таких доказів немає, коректніше говорити про корупціогенний ефект заборони. Широка й нечітка кримінальна норма дає посадовцю більше дискреції: кого перевіряти, до кого приходити з обшуком, чию справу доводити до суду, а чию не помічати. Навіть якщо більшість правоохоронців діє законно, сама конструкція створює можливість вибіркового тиску.

Чотири голоси з індустрії, яких ще треба почути

А що власне думають так звані «учасники ринку»? «Нові Добі», на умовах анонімності вдалося поговорити з деякими з них. Перша – «Марта», вона професійна векам -модель та її думки були інколи відкриттям для нас.

Аватар Марти у соцмережах. Публікується з дозволу джерела.

«Дивіться, якщо коротко і чесно — ми всі працюємо в сірій зоні. І це вже навіть не сіра, а майже чорна. Закон досі вважає, що я злочинець. Стаття 301 нікуди ж не поділася. (збережений стиль розмови – ред.) За те, що я сиджу вдома, включаю камеру, махаю попкою і заробляю собі на життя — мені теоретично світить від штрафу до семи років. І це не теорія. У нас регулярно хтось з дівчат “попадає”: або через оперативну закупівлю, або через ревнивого колишнього, або просто бо комусь у поліції треба було закрити план. Я працюю не в студії. Я самостійна. Працюю з дому. Але навіть так — постійно сидиш на нервах. Боїшся, що завтра прийдуть з обшуком, заберуть ноутбук, телефон, і ти будеш пояснювати слідчому, чому “демонструвала дії сексуального характеру”. Хоча я доросла, клієнти дорослі, усе добровільно. Останні місяці трохи з’явилася надія. У липні Рада нарешті прийняла закон (вона має на увазі законопроект і те лише у 1 читання. – ред), який хоче прибрати криміналку за доросле порно між дорослими. Але що б… змінилося? Усе — як було, так і є. М-ти (правоохоронці – ред.) як і раніше можуть прийти. І часто приходять не до великих студій, які їм платять, а до звичайних дівчат, які просто намагаються вижити. Ринок при цьому величезний. Українки дуже добре заробляють на вебкамі і OnlyFans. Гроші йдуть в економіку, хтось платить податки через ФОП, хтось ні. Але держава все одно робить вигляд, що нас не існує. Або існуємо тільки як потенційні злочинці. Найгірше — це не клієнти. Найгірше — це відчуття, що ти весь час під прицілом. І що в будь-який момент твоє життя може перетворитися на кримінальну справу. Бо хтось вирішив, що “мораль” важливіша за те, що ти сама вирішила, що робити зі своїм тілом. Я б хотіла просто працювати легально. Платити податки. Не боятися. Але поки що це звучить як фантастика».

Колега Марти – Данііл, не лише вебкам -модель, а й організатор невеликого бізнесу в “полуничному” відео, був ще жорсткішим: ««Я не просто модель. Я ще й той, хто організовує процес. Маю свою невелику команду, кілька людей, які знімають, монтують, ведуть сторінки. І я сам періодично сідаю на камеру. Тому бачу цю кухню з двох боків одразу. До війни, я працював у клінінгу(!)… але зараз просто інколи в людеї немає вибору! Втім, ситуація в Україні зараз — повний абсурд. Ми працюємо в індустрії, яка приносить реальні гроші, дає роботу людям, платить (хоч і не всі) податки, а офіційно ми все одно злочинці. Стаття 301 нікуди ж не ділася. Виготовлення і розповсюдження порнографії — криміналка. Навіть якщо всім учасникам по 25+, усе добровільно і ніхто нікого не змушує. Я постійно зважую ризики. Коли наймаю людину — пояснюю їй не тільки, як вести трансляцію, а й що робити, якщо завтра прийдуть з обшуком. Бо такі історії трапляються регулярно. Хтось “попадає” через оперативну закупівлю, хтось через колишнього, хтось просто бо правоохоронцям треба було статистику закрити. І найчастіше під роздачу потрапляють не великі студії, а звичайні хлопці й дівчата, які працюють з дому. У липні Рада нарешті проголосувала в першому читанні за законопроєкт, який має декриміналізувати дорослий контент між дорослими. Це вже хоч якийсь рух. Але до реального закону ще далеко. А поки що ми всі сидимо на пороховій бочці. З точки зору бізнесу це ще гірше. Ти не можеш нормально оформлювати людей, не можеш відкрито рекламуватися, не можеш захищати свої права в суді, якщо хтось кинув чи обікрав. Усе тримається на домовленостях і на тому, щоб “не світитися зайвий раз”. Це не бізнес у нормальному розумінні. Це постійне балансування між “заробити” і “не сісти”. Я б хотів просто працювати легально. Платити податки, мати нормальні договори з людьми, не пояснювати слідчому, чому дорослі люди за згодою знімають один одного. Але поки що держава воліє робити вигляд, що нас не існує. Або існуємо тільки як потенційні фігуранти кримінальних справ. І найсмішніше — український контент при цьому дуже добре заходить на світовому ринку. Ми конкурентні. Просто вдома нас досі вважають злочинцями».

У цьому жорсткому і конкурентному середовищі є й історії варті голлівудських постановок: «Я вже проходив цей шлях до кінця. До війни мене закрили за виготовлення і розповсюдження порнографії. Реальний строк. Не умовний, не штраф — зона. Тоді я ще вірив, що це якось вирішиться, що закон зміниться, що дорослі люди між собою можуть робити що завгодно. Виявилося — ні.» – каже Стівен, власник невеличкого вебкам – салону у одному з міст Київської області. « Вийшов. Думав, більше не повернуся. Але життя розставило все інакше. Зараз я знову в темі. Працюю день і ніч. Знімаю і гетеро, і гей-контент. Організовую процес, сам іноді в кадрі. Бо треба якось жити, а інших нормальних варіантів особливо не світить. І знаєте, що бісить? Нічого ж не змінилося! Стаття 301 як стояла, так і стоїть. І все це кришують самі менти! Ми сподівалися, що у цьому році закон відмінять… та де там… . Але я вже бачив такі “рухи”. Ми й далі  всі як і раніше потенційні зеки. Просто хтось ще не попався.

Я працюю обережніше, ніж раніше. Набагато обережніше. Людей перевіряю, локації міняю, нічого зайвого не свічу. Бо другий раз я вже не хочу. Але при цьому розумію: поки ринок офіційно в підпіллі, захистити себе майже нереально. Якщо щось піде не так — ти знову один на один із системою, яка вважає тебе злочинцем за те, що дорослі люди знімають секс за гроші. З боку це виглядає просто: “ну сидиш собі на камеру і заробляєш”. Насправді це постійний стрес, постійний розрахунок ризиків і розуміння, що в будь-який момент можуть прийти. І цього разу вже не вперше. Я не роблю вигляд, що займаюся чимось високоморальним. Я просто роблю роботу, на яку є попит. І яка в більшості нормальних країн давно легальна. У нас же досі можна сісти за те, що в інших місцях платять податки і працюють відкрито. Тому так. Я знову в темі. Працюю. Але вже без ілюзій. І без особливої надії, що найближчим часом щось кардинально зміниться. Братуха (звертається він до автора) ти ж тільки мене не зливай!».

Під час нашої бесіди з вебкам – кімнати вийшов молодий, симпатичний блондин і Стівен представив його як Макса, «та ви у нього спитайте, послухайте молодь!». –

«Мені двадцять. Я працюю на Стівена вже майже рік. Знімаюся і в гетеро, і в гей темі… Іноді один, іноді з кимось. Платять нормально, порівняно з тим, що я міг би отримувати на звичайній роботі. Але спокійнішим я від цього не став. Тут, ти маєш розуміти, куди лізеш.»  «Я вже сидів. І якщо щось станеться — ти теж можеш поїхати”- перериває його Стівен…

Скріншот із стрімінга Максима.

«Спочатку я думав, що він просто страхає. Потім почав читати новини і зрозумів, що ні… У нас досі можна реально сісти за те, що знімаєш секс на камеру. Навіть якщо тобі вже є 18 і ти сам цього хочеш. Я живу з цим відчуттям постійно. Перед кожним зйомочним днем думаю не тільки про те, як виглядатиму в кадрі, а й про те, чи не прийдуть завтра з обшуком. Чи не вирішить хтось “закрити план” саме на нас. Стів (так він називає Стівена – ред.) обережний, людей перевіряє, локації міняє, нічого зайвого не світить. Але навіть він каже, що стовідсотково себе не захистиш, поки стаття  жива. (він має на увазі статтю 301 ККУ – ред.) Втім я не шкодую, що сюди прийшов. Гроші реальні, робота зрозуміла. Ну справді не тракторі ж мені пахати на фермі (максим закінчив коледж за спеціальністю тракторист – прим. Ред.)  Але іноді ловиш себе на думці, що в 20 років уже думаєш не про майбутнє, а про те, як би не отримати судимість за те, що в нормальній країні вважалося б просто роботою. Ось і вся різниця».

Другий захід: законопроєкт №15294

Але ж повернемось до великих дядьок у Верховній Раді, після травневого провалу питання повернулося в іншій формі. 3 червня 2026 року депутати зареєстрували законопроєкт №15294. Його офіційна назва вже не приховувала емоційного центру: «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за виготовлення і розповсюдження дитячої порнографії». Документ мав дві частини. Перша посилювала захист дітей і відповідальність за відповідні злочини. Друга знову пропонувала прибрати кримінальне переслідування за добровільне створення та поширення контенту між повнолітніми, зберігши заборони щодо примусу, матеріалів без згоди, екстремального контенту та доступу дітей. 14 липня законопроєкт підтримали у першому читанні 235 депутатів. Проти проголосували троє, четверо утрималися, 64 не голосували.

Порівняно з травнем реформа отримала лише на 28 голосів більше. Але цього вистачило. Саме тут видно силу політичного формулювання. Депутати голосували не за документ, який у заголовках називали «легалізацією порно», а за посилення відповідальності за злочини проти дітей. Декриміналізація дорослого контенту стала частиною ширшого компромісу: правоохоронні ресурси пропонувалося перенаправити від добровільних дій дорослих до реального насильства й експлуатації. Змінилася не лише назва. Законодавці отримали можливість пояснити голосування не як підтримку індустрії, а як розмежування принципово різних явищ. Це виявилося політично прийнятнішим.

Декриміналізація ще не відбулася

Станом на 30 липня 2026 року законопроєкт №15294 лише прийнятий за основу.

Попереду:

  1. подання депутатських поправок;
  2. розгляд у профільному комітеті;
  3. підготовка порівняльної таблиці;
  4. голосування у другому читанні;
  5. підпис голови Верховної Ради;
  6. підпис президента;
  7. офіційне опублікування та набрання чинності.

На кожному етапі текст може змінитися. Депутати можуть звузити декриміналізацію, додати нові обмеження або взагалі не зібрати голосів у другому читанні. Тому твердження, що Україна вже «легалізувала порно», є неправильним. До набрання чинності законом стаття 301 продовжує діяти. Кримінальні провадження можуть відкриватися, розслідуватися й передаватися до суду. Навіть після ухвалення законопроєкту залишиться питання старих вироків і незавершених справ. Потрібно буде визначити, як застосовуватиметься закон, що пом’якшує або скасовує кримінальну відповідальність, та які вироки підлягатимуть перегляду.

Чому це розслідування не лише про порно

Історія статті 301 показує, як українська держава поводиться з ринком, який офіційно засуджує, але фактично визнає через податки, банківські операції та реєстрацію іноземних платформ. Це історія про межі приватного життя. Про те, чи повинна держава карати повнолітню людину за добровільно створене зображення власного тіла. Це історія про вибірковість правоохоронної системи. Про різницю між незалежною авторкою, яка продає власні фото, і студією, де людей можуть контролювати, обманювати або примушувати. Це також історія про дітей, яких не можна використовувати як універсальний аргумент проти будь-якої реформи. Саме чітке відокремлення добровільного дорослого контенту від матеріалів сексуального насильства над дітьми дає змогу спрямувати кримінальне право туди, де є потерпіла особа і реальна шкода. Нарешті, це історія про політичну мову. У травні 207 голосів не вистачило для «декриміналізації порно». У липні 235 голосів знайшлося для «посилення захисту дітей» — у документі, який водночас містить ту саму ключову ідею щодо дорослого контенту. Парламент не подолав усіх моральних, правових і політичних суперечностей. Він лише знайшов формулу, за яку депутатам стало менш небезпечно голосувати. Чи перетвориться ця формула на закон, покаже друге читання.

Але головне питання залишається відкритим: чи отримає Україна продумане регулювання, яке одночасно захищатиме свободу дорослих, дітей і людей від експлуатації, — чи просто прибере одну статтю, залишивши тіньовий ринок жити за старими правилами?

ДОВІДКА НОВОЇ ДОБИ:

У ЄС немає єдиного закону про дорослий контент, однак спільний принцип полягає в тому, що кримінальне право має переслідувати конкретну шкоду — участь дітей, насильство, примус, торгівлю людьми, матеріали без згоди та сексуальні дипфейки, — а не сам факт добровільного створення контенту повнолітніми. У Франції й Німеччині такий контент загалом дозволений для дорослих, але суворо обмежений для неповнолітніх. Регламент ЄС про цифрові послуги покладає відповідальність і на платформи: вони повинні перевіряти вік користувачів, реагувати на скарги та видаляти незаконні матеріали. Водночас декриміналізація порно не є формальною умовою вступу України до ЄС. Європейським стандартам відповідає інше — чіткий і пропорційний закон, який захищає приватний вибір дорослих, але жорстко карає за експлуатацію та злочини проти дітей. Тому ухвалення законопроєкту №15294 має бути лише першим кроком: Україні ще потрібні правила перевірки віку, фіксації згоди, оподаткування, видалення контенту без дозволу та відповідальності платформ і посередників.

Далі буде.