Авторська колонка
Повернення з війни — це не фінал історії для ветеранів і ветеранок. Це початок нового, часто найскладнішого етапу — адаптації до життя, яке ніби залишалося незмінним, але насправді стало зовсім іншим. Для багатьох Захисників і Захисниць мирне життя може бути не менш викликовим, ніж фронт. І саме тут громада має шанс показати, що «своїх не залишають» — не на словах, а у щоденних діях.
Себастьян Юнгер, відомий американський письменник і воєнний журналіст, у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» (ініціатива першої леді Олени Зеленської) пропонує п’ять простих, але дієвих кроків. Та я би хотів розширити їх контекст і пояснити, чому кожен з них важливий для нас — українців, які живуть у країні, що воює за своє майбутнє.
1. Відчуття приналежності: ми — одна команда
Коли людина повертається з війни, вона часто відчуває себе відокремленою від звичного життя. Здається, що колишній світ іде далі, а ти лишився десь позаду. Запрошення ветеранів до участі у місцевих подіях, волонтерських проєктах, ініціативах громади — це не просто «зайняти час». Це сигнал: «Ти потрібен тут. Твоє місце серед нас». І важливо, щоб це було щиро, без формальних галочок.
2. Слухати — значить поважати
Ми живемо у культурі, де часто соромляться говорити про біль. Але ветеранський досвід не можна ігнорувати чи замовчувати. Замість «забудь» чи «не думай про це» — дайте можливість людині висловитися, якщо вона готова. Слухати — це не давати порад, а приймати історію такою, як вона є. Це і є найвищий прояв поваги.
3. Визнання, а не жалість
Жалість принижує. Визнання — підносить. Ветерани не потребують зітхань і «мені тебе шкода». Їм потрібно бачити, що їхні вчинки цінують і в мирному житті. Чому б не організувати фотовиставку чи зустріч, де ветерани розкажуть не лише про фронт, а й про свої цивільні мрії, успіхи, нові професії? Ми повинні виводити їх з вузького образу «людина у камуфляжі» у багатогранний портрет особистості.
4. Робота як другий фронт відновлення
Після повернення з війни людина часто стикається з викликом: де знайти роботу, яка буде цікавою і дасть відчуття користі? Тут громади можуть стати хабами можливостей: організувати курси перекваліфікації, програми наставництва, допомогу у відкритті власної справи. Бо робота — це не тільки про гроші, це про повернення контролю над життям.
5. Конкретна допомога замість абстрактних слів
Фраза «звертайся, якщо щось треба» звучить добре, але часто лишається порожнім звуком. Куди ефективніше: «Я їду у центр — підкинути тебе?», «Буду в магазині — купити щось для тебе?». Це дрібниці, але саме з таких дрібниць і складається відчуття, що тебе підтримують.
Мій особистий погляд
Українські громади вже пройшли випробування згуртованістю — під час початку повномасштабної війни ми навчилися допомагати, як могли. Але тепер перед нами інше випробування: навчитися жити з тими, хто пройшов війну, і дати їм відчуття, що вони потрібні не лише на фронті.
Це не питання милосердя. Це питання виживання країни. Ветерани — це носії унікального досвіду, рішучості та сили, які можуть зміцнити будь-яку громаду. Якщо ми втратимо їх через байдужість або відсутність умов для адаптації, ми втратимо частину власного майбутнього.
