Звітувати чи імітувати відкритість? Чому українським містам досі бракує справжнього діалогу з громадою
Олег Спорников, головний редактор газети «Нова Доба»
Війна змінила Україну. Вона змусила державу працювати швидше, суспільство — вимагати більшої відповідальності, а місцеву владу — ухвалювати рішення в умовах, які ще кілька років тому здавалися неможливими. Проте одна проблема залишається незмінною: українські громади все ще недостатньо знають, як саме працює їхня влада, на що витрачаються бюджетні кошти та яких результатів досягають чиновники й депутати.
Нове дослідження, присвячене висвітленню публічного звітування органів місцевого самоврядування у 11 великих містах України, показало доволі суперечливу картину. Формально звітування існує. Звіти публікуються, заходи проводяться, посадовці виступають перед громадою. Але між самим фактом звітування та реальним діалогом із людьми нерідко лежить ціла прірва. Складається враження, що значна частина українських чиновників досі сприймає звіт не як розмову з громадою, а як формальність, яку потрібно виконати для галочки. Звідси й головна проблема — більшість таких повідомлень написані складною бюрократичною мовою, зрозумілою хіба що самим посадовцям або вузькому колу фахівців.
На думку експерта Фундації «Чинність закону» – Вадима Гордіна, проблема полягає не лише у формі звітності, а й у ставленні посадовців до самого процесу підзвітності.
«В українських громадах досі часто плутають звітування з інформуванням. Влада вважає, що достатньо опублікувати документ або провести формальний захід. Насправді сучасна підзвітність передбачає діалог, можливість поставити незручні запитання та отримати змістовні відповіді. Без цього будь-який звіт ризикує залишитися лише бюрократичним документом», — зазначає Вадим Гордін.
Громада ж хоче почути зовсім інше. Людей цікавить не кількість проведених нарад чи ухвалених розпоряджень. Їх цікавить, чи відремонтовано дорогу біля будинку, чи працює лікарня, чи безпечно дітям ходити до школи, чи ефективно використовуються кошти платників податків.
Саме тому особливу увагу привертає ситуація у столиці. Київ традиційно вважається одним із найбільш активних центрів громадянського суспільства. Тут працюють сотні журналістів, експертів та громадських організацій. Саме тому досить несподіваним виглядає висновок дослідників про недостатню комунікацію звітності на офіційних ресурсах київської влади. В умовах, коли мешканці міста постійно вимагають прозорості та підзвітності, така ситуація виглядає щонайменше дивно.
Втім, Київ не єдиний. Схожі проблеми виявлені в Одесі, Харкові та Кропивницькому. Влада звітує, але робить це так, ніби не надто зацікавлена в тому, щоб ці звіти дійсно прочитали та обговорили.
Водночас дослідження демонструє ще одну важливу тенденцію. Якщо офіційні ресурси часто працюють за принципом одностороннього інформування, то соціальні мережі давно живуть за іншими правилами. Там громадяни хочуть не лише слухати, а й ставити запитання.
Показовою стала ситуація зі звітом міського голови Львова. У центрі уваги громадськості опинилися не стільки досягнення міської влади, скільки формат самого заходу. Частина активістів і користувачів соціальних мереж розкритикувала обмежений доступ до події та недостатню відкритість для всіх охочих. І це дуже показовий сигнал.
Сучасне суспільство оцінює не лише зміст звіту. Воно оцінює готовність влади до відкритої розмови. Люди хочуть бачити не постановочний захід із заздалегідь підготовленими запитаннями, а чесну дискусію, де можна почути не лише про успіхи, а й про проблеми.
У цьому контексті особливо важливою виглядає роль журналістів та громадських організацій. Саме вони дедалі частіше стають справжніми посередниками між владою та громадою. Вони аналізують звіти, порівнюють заяви посадовців із реальними результатами, виявляють суперечності та ставлять запитання, які влада не завжди готова почути.
«В умовах війни суспільство готове пробачати владі окремі помилки, але не готове миритися із закритістю. Люди хочуть бачити не лише витрачені кошти чи реалізовані проєкти, а й логіку ухвалення рішень. Там, де влада готова відкрито пояснювати свої дії, рівень довіри громадян суттєво зростає. Саме тому прозорість сьогодні є не просто елементом доброго врядування, а питанням стійкості місцевої демократії», — наголошує Вадим Гордін.
Фактично журналістика та громадський сектор сьогодні виконують функцію додаткового механізму контролю, без якого публічна звітність ризикує перетворитися на формальний ритуал.
Варто визнати: українські міста за останні роки пройшли величезний шлях. Вони навчилися працювати в умовах війни, підтримувати критичну інфраструктуру, приймати сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб і забезпечувати базові потреби громадян. Але попереду залишається ще одна важлива реформа — реформа комунікації між владою та людьми.
Справжня підзвітність починається не тоді, коли чиновник публікує черговий документ на сайті міської ради. Вона починається тоді, коли громадянин може зрозуміти цей документ, поставити запитання і отримати чесну відповідь.
Саме така модель взаємодії є основою сучасної європейської демократії. І саме до неї поступово має прийти українське місцеве самоврядування.
Бо довіра громади не виникає автоматично. Її потрібно заслужити. І найкращий спосіб зробити це — навчитися не просто звітувати, а по-справжньому розмовляти зі своїми людьми.
при підготовці матеріалу було використано дослідження Центру контент-аналізу провів на замовлення програми «Прозорі міста» Transparency International Ukraine.
