Світлана Камінець. Журналіст, економічний експерт

Питання заморожених російських активів знову повертається на стіл європейських лідерів. На саміті в Брюсселі 15–16 жовтня лідери 27 держав ЄС мають обговорити підтримку України, і серед пунктів порядку денного — доля приблизно 210 мільярдів євро, які залишаються заблокованими. Перед зустріччю 122 депутати Європарламенту підписали лист із закликом повернутися до цієї теми. Пропозиція звучить логічно: перенести кошти до нового інструменту Союзу, який узяв би на себе юридичні зобов’язання перед Центральним банком Росії. Проте реальність виявляється значно стриманішою. Інші огляди з економічної та фінансової інтеграції України у європейський простір у моїй рубриці “Економічний четвер”
Більша частина цих активів — близько 185 мільярдів євро — зберігається в бельгійському депозитарії Euroclear. Брюссель уже не вперше стикається з опором Бельгії, яка побоюється юридичних і фінансочних ризиків. Європейський центральний банк у минулому попереджав про можливі наслідки для довіри до євро. У жовтні 2025 року лідери ЄС намагалися створити так звану репараційну позику під забезпечення активів. Після місяців переговорів план зазнав невдачі. Натомість у грудні було погоджено звичайну позику Україні на 90 мільярдів євро, а самі активи заморозили на невизначений строк. Дохід від них уже використовується, але основний капітал залишається недоторканим.

Посолка ЄС в Україні Катаріна Матернова тоді наполягала, що рух уперед із цими коштами — не лише фінансове, а й політичне питання. «Важливо просунутися з російськими замороженими активами. Це надіслало б важливий сигнал не лише Україні, а й Росії та решті Європи: ми залишаємося з Україною», — казала вона. Після рішення Ради про безстрокове замороження додала жорсткіше: активи «мають залишатися на території Євросоюзу» — доти, доки Росія не виплатить репарації. Консенсусу щодо самої передачі досі немає. Матернова, втім, повторювала, що зрештою його буде знайдено.
Паралельно 30 вересня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, яка закликає спрямовувати російські активи на виплату компенсацій Україні за рішеннями Європейського суду з прав людини. Українська делегація розцінила документ як політичну перемогу: початкова редакція обмежувалася збереженням коштів, а в підсумку закріплено можливість їх використання. Суму компенсацій у двох міждержавних справах Суд ще має визначити — від мільярдів до сотень мільярдів євро.
Однак суспільні настрої в Україні свідчать про зростаючий скептицизм. За результатами опитування Active Group і «Політарени» (3 жовтня 2026 року, онлайн-панель, 1000 респондентів), лише 18,4 % українців вважають, що Європа спрямує заблоковані російські кошти на підтримку України. 61,8 % налаштовані негативно. Оптимізм помітно знизився: у вересні 2025 року «так» відповідали 44,4 %, у жовтні 2026-го — уже 18,4 %. Щодо реального спрямування коштів на розвиток і відновлення України ще більше сумнівів: 61,5 % вважають, що компенсація буде незначною або її не буде взагалі. Лише 23,2 % очікують суттєвої частини або більше.
Соціолог Олег Ляшенко із Фундації “Чинність закону” бачить у цій динаміці не раптове розчарування в Європі, а накопичений досвід нездійснених очікувань. «Люди вже бачили, як тема активів кілька разів підходила до рішення і відступала. Коли обіцянка повторюється без результату, вона перестає працювати як надія і починає працювати як тло. Тому зростання частки “ні” — це не відмова від партнерства, а відмова вірити в швидкий жест. Суспільство дедалі чіткіше відділяє те, що Європа вже робить — кредити, доходи від активів, зброю — від того, чого вона досі не зробила», — каже він. Ці цифри відображають не стільки недовіру до європейських партнерів, скільки тверезе розуміння складності процесу. Юридичні ризики, політичні розбіжності всередині ЄС і страх прецеденту залишаються серйозними перешкодами. Єврокомісія шукає конструкцію, здатну витримати судові позови, внутрішні суперечки та можливі претензії Москви. Поки що найбільш реалістичним виглядає продовження використання доходів від активів і збереження основного капіталу як гарантії.

Політолог Вадим Гордін із «Парламентського клубу неурядових організацій» вважає, що жовтневий саміт радше зафіксує межі можливого, ніж їх зрушить. «Бельгія не блокує солідарність — вона блокує схему, в якій ризик позову лежить на одній столиці, а політичний виграш розподіляється на двадцять сім. Поки немає безлімітної гарантії для Euroclear і спільного механізму, який забирає активи з-під національної юрисдикції, лідери можуть лише повторити формулу грудня: гроші позичаємо ми, активи лишаються заставою. Резолюція ПАРЄ додає моральний тиск, але не замінює одностайності в Раді. Для Києва корисніше домагатися календарного зобов’язання, ніж ще однієї декларації про принцип», — зазначає він.
Саміт 15–16 жовтня навряд чи принесе остаточне рішення. Швидше за все, лідери знову підтвердять принципову готовність рухатися вперед, але відкладуть практичні кроки. Для України це означає необхідність продовжувати тиск і водночас будувати фінансову стійкість без надмірних очікувань. Заморожені мільярди залишаються потужним політичним і моральним аргументом. Перетворити їх на реальний ресурс виявилося значно складніше, ніж здавалося на початку.
