У Національному музеї декоративного мистецтва України відкрився третій всеукраїнський проєкт ZooZoom. Цього разу керамісти перетворили образ птаха на розповідь про свободу, пам’ять, утрати та вперте повернення життя. Виставка продовжує багатовікову традицію, у якій птах був не просто частиною природи, а посередником між людським і небесним світами. Більше про українську культуру і мистецтво читайте у нашій постійні рубриці.
Є особлива суперечність у тому, щоб ліпити птаха з глини. Птах належить повітрю, руху і небу, тоді як глина тяжіє до землі. Один майже не залишає сліду, інша зберігає дотик людської руки протягом століть. Між цими двома стихіями — польотом і вагою, свободою і пам’яттю — виникає головна емоційна напруга виставки «ZooZoom III. Птахи України». Проєкт відкрився у Національному музеї декоративного мистецтва України та триватиме до 18 жовтня 2026 року. Його музей реалізував спільно з мистецьким простором «ЦеГлинаАрт».
Експозиція об’єднала кілька десятків художників із різних регіонів України — знаних керамістів і студентів творчих закладів. Серед учасників названі Володимир Хижинський, Олеся Дворак-Галік, Ірина Вештак-Остроменська, Гія Міміношвілі, Марина Кривонос та інші митці.
Птахи постають у керамічних скульптурах, декоративному й ужитковому посуді, дрібній пластиці, рельєфних пластах, настінних композиціях та інсталяціях. Одні автори звертаються до впізнаваних народних форм, інші тяжіють до гротеску, абстракції або концептуального мистецтва.
Але за видовим і стилістичним різноманіттям стоїть спільне запитання: що означає політ для людини, яка живе під час війни?
Голос після сирени
Організатори пояснюють, що тема третього ZooZoom виросла безпосередньо з досвіду воєнного сьогодення. Після нічних атак, вибухів і сигналів повітряної тривоги саме спів птахів часто стає першим звуком повернення до звичайного життя.
Це спостереження змінює оптику всієї виставки. Птах тут — не декоративна прикраса і не нейтральний мешканець природи. Його голос засвідчує, що ніч закінчилася, місто вистояло, а світ не припинив свого руху. В умовах постійної небезпеки ранковий спів стає майже актом спротиву.
У цьому сенсі ZooZoom III продовжує тему попередньої виставки циклу, але робить це іншою мовою. Якщо «ZooZoom II. Українська кераміка — дух незламності», представлений 2023 року, прямо звертався до мужності та стійкості суспільства, то нинішній проєкт говорить тихіше. Його символ — не звір, який демонструє силу, а птах, який після ночі знову починає співати.
Ця тиха наполегливість, можливо, і є одним із найточніших образів української стійкості.
Давній посередник між світами
В українській традиційній культурі птах майже ніколи не був лише натуралістичним зображенням. Дослідники орнітоморфних мотивів звертають увагу на їхній зв’язок із міфологічним мисленням, уявленнями про душу, небо, сонце та перехід між різними світами. Особливо виразно ці мотиви збереглися в орнаментах рушників, вишивці, писанкарстві, різьбленні та декоративному розписі. Дослідження Київського університету імені Бориса Грінченка, наукова стаття про орнітоморфні уявлення
Парні птахи на рушниках могли символізувати подружжя, родину, гармонію або небесний порядок. Птах біля дерева чи вазона ставав частиною умовної моделі світу: коріння пов’язувалося із землею та предками, стовбур — із людським життям, крона і птахи — з небесним простором.
Водночас кожен вид отримував власну символічну біографію. Соловей у пісенній традиції пов’язаний із голосом, коханням і поетичним даром. Зозуля відлічує роки, провіщає долю, уособлює самотність і тугу. Ластівка приносить весну та добру звістку. Голуб і голубка можуть означати закоханих, подружню вірність або людську душу. Півень сповіщає про світанок, а лелека охороняє дім і родину.
Науковці називають солов’я одним із наскрізних образів української національної картини світу, а фольклорний образ голуба — засобом метафоричного зображення самої людини. Дослідження образу солов’я, дослідження символіки голуба
Проте символіка ніколи не була раз і назавжди зафіксованою. Той самий птах міг означати любов і розлуку, добру звістку і передчуття смерті, весну і скорботу. Саме ця багатозначність дає сучасному художнику простір для нового висловлювання.
Від оберега до артоб’єкта
Образ птаха століттями переходив з одного виду українського мистецтва в інший. Він з’являвся на рушниках і писанках, у хатніх розписах, кахлях, мисках, дерев’яному різьбленні та ювелірних виробах. Орнітоморфні мотиви відомі, зокрема, у золотарстві княжої доби, де птахи ставали частиною складної декоративної та символічної системи. Дослідження орнітоморфних мотивів києворуського золотарства
У петриківському розписі реальні птахи перетворюються на барвистих мешканців фантастичного саду. У творчості Марії Примаченко вони існують поруч із небаченими звірами і квітами, не копіюючи природу, а створюючи іншу художню реальність. Національний музей декоративного мистецтва України зберігає понад 600 творів Примаченко, серед яких важливе місце посідають її фантастичні істоти й птахи. Музейна колекція Марії Примаченко
Кераміка додає цій традиції ще один вимір — тілесність. Намальований птах залишається образом на площині, тоді як керамічний стає предметом: його можна обійти, відчути його об’єм, уявити вагу. Він вступає у фізичні відносини з простором і людиною.
Українське гончарство давно знає таке перетворення. У музейних колекціях представлені зооморфний посуд, скульптура та іграшки з різних гончарних осередків. У традиції Опішного посуд у формі тварин і птахів міг поєднувати побутову функцію з грою, ритуальністю та декоративністю. Колекція Музею Івана Гончара також показує, наскільки регіонально різноманітною була українська кераміка — від великих ужиткових посудин до кахель, іграшок і зооморфної пластики. Музей Івана Гончара, Музей-заповідник українського гончарства в Опішному
ZooZoom III не просто цитує цю спадщину. Він перевіряє, чи може традиційний образ говорити про сучасність, не перетворюючись на етнографічну декорацію.
Коли уламок стає пам’яттю
Одним із найвиразніших прикладів такого переосмислення є «Реквієм» Наталії Антипіної. Роботу створено з уламків антикварної порцеляни, зібраних на столичній Почайній після руйнування ринку. Про цей експонат розповіла кураторка проєкту Олеся Дворак-Галік. Матеріал про відкриття виставки
Тут кераміка перестає бути лише матеріалом, із якого народжується нова форма. Вона сама стає документом події. Тріщина вже не імітується художником — її завдала реальність.
Уламок розповідає про зруйноване місце, перерване повсякдення і речі, які ще недавно мали інше призначення. Художній жест полягає не в тому, щоб приховати руйнування, а в тому, щоб зібрати його фрагменти у нове ціле.
Птах у такій композиції може бути водночас душею втраченої речі, знаком пам’яті та обіцянкою відродження. Це вже не безтурботний символ польоту. Він несе на собі вагу землі, вогню й історії.
Випалена глина взагалі напрочуд точно відповідає часові, в якому живе Україна. Щоб стати міцною, вона мусить пройти крізь вогонь. Однак вогонь може як завершити народження твору, так і знищити його. Ця двоїстість робить кераміку особливо переконливою мовою для розмови про життя під час війни.
Виставка як розмова поколінь
Історія ZooZoom почалася не з окремої сучасної виставки, а з музейної колекції. Її витоки сягають проєкту «Aqva vita від гончарних красенів» 2016–2017 років, присвяченого зооморфному посуду XIX–XX століть. У 2019 році перший ZooZoom представив зооморфну пластику сучасних керамістів, а 2023-го другий проєкт звернувся до образів незламності.
Отже, третя виставка продовжує тривалий діалог між фондовими предметами і творами, створеними сьогодні. Музей у цьому випадку не просто зберігає завершене минуле. Він стає місцем, де традиція знову запускається в рух.
Важливою частиною експозиції є студентські роботи. Поруч із творами знаних майстрів вони показують не тільки різницю досвідів, а й безперервність школи. Молоді художники отримують традицію не як набір обов’язкових форм, а як відкритий словник, із якого можна брати слова для власного висловлювання.
Водночас у проєкті вперше вшановують керамістів, які брали участь у попередніх ZooZoom, але вже пішли з життя. Тому діалог поколінь набуває буквального значення: в одному просторі зустрічаються музейні пам’ятки, роботи сучасних авторів, студентські пошуки та твори померлих колег.
Птах — традиційний посередник між світами — об’єднує їх особливо природно.
Не втеча від війни, а інша мова про неї
На перший погляд, виставка птахів може здаватися відпочинком від воєнної тематики. Проте ZooZoom III не тікає від дійсності. Він лише відмовляється говорити про неї виключно мовою руїни.
У цих роботах війна присутня через крихкість, випал, уламок, пам’ять, мовчання після вибуху і ранковий голос за вікном. Поряд із нею присутнє те, що агресор намагається знищити: здатність бачити красу, продовжувати ремесло, навчати молодших і створювати речі, не продиктовані самою лише необхідністю вижити.
Проєкт також демонструє, що українська кераміка не замикається у відтворенні народних зразків. Вона працює з інсталяцією, концептуальним мистецтвом, пам’яттю матеріалу та актуальним суспільним досвідом. При цьому зв’язок із традицією не зникає — він стає складнішим і вільнішим.
Саме тому головний образ виставки такий переконливий. Глиняний птах не може злетіти буквально. Але мистецтво й не зобов’язане копіювати політ. Воно повинно зберегти саму можливість уявити небо.
І поки після сирен у наших містах знову чути пташині голоси, ця можливість залишається.
Де: Національний музей декоративного мистецтва України, Київ
Тривалість виставки: до 18 жовтня 2026 року
Кураторки: Ксенія Башуцька та Олеся Дворак-Галік
Організатори: Національний музей декоративного мистецтва України і мистецький простір «ЦеГлинаАрт»
